Не один свій оповідання Чехов присвятив темі людської дурості, брутальності і того, як раболепствовали і запобігали люди перед вище поставленими особами. Представляє він у творах звичайні, повсякденні ситуації. Розповідає про це з гумором. Але, за сміховинним ховається сумна картина сучасного йому суспільства.
Так і в оповіданні «Хамелеон» він зображує зовсім простий випадок. Майстри Хрюкова кусає за палець собака. Він, в надії поживитися, починає закликати до порядку і закону, називаючи себе постраждалим. Проходив повз поліцейський наглядач спочатку погоджується з ним. Але, як тільки він почув з натовпу, що ця собака може виявитися генеральської, він тут же міняє свою думку.
Його і мав на увазі Чехів під «хамелеоном». Як ящірка змінює своє забарвлення, пристосовуючись до навколишнього середовища, так і наглядач Очумєлов змінював свою думку. Він теж пристосовувався. Адже якщо собака не бродяча, а генеральська, то тоді в його очах майстер не прав.
Кілька разів протягом усього оповідання відбувається зміна в поліцейському. Як тільки він чує нове думку з натовпу, то тут же інакше розцінює ситуацію. З його поведінки видно, що він підлещується перед генералом, боїться якимось чином образити йому. І такі ситуації відбувалися часто-густо.
Очумеловым керують цей страх перед вище поставлених особою і користолюбство. Якщо б собака була бродячої, то він сподівався що-небудь отримати з цієї справи, зірвати штраф. Про те, що він користолюбства, можна судити ще з самого початку цієї розповіді. Він йде по площі з, мабуть, щойно зібраною даниною з кого-то через проступок – з вузликом і конфіскованим аґрусом.
Не надто відрізняється від Очумелова і сам потерпілий. По відношенню до собаки він відчував свою силу перед нею. Не дарма з натовпу вилітають такі подробиці про те, що він знущався над твариною. Але як тільки собака вкусила Хрюкіна, то він одразу ж вирішив обернути цю справу собі на користь. Він хизується тим, що у нього брат жандарм. А як тільки починає змінюватися думка про цю ситуацію у Очумелова, то і він починає раболепствовать перед ним.
Ця система відносин, коли одні схиляються і плазують перед тими, хто званням і становищем у суспільстві вище – типові для того часу. З іронією і сумом розповідає про це автор. Він вважав, та й бачив, що притаманне це здебільшого людей. Відсутність власної думки, людської гідності і жорстокий деспотизм – ось плоди таких взаємин.
