У 1892 році Антон Павлович Чехов написав свій дивовижний розповідь. Сюжет твору побудований таким чином, що у його початку нічого не віщувало трагічного кінця. Його головна героїня, Ольга Іванівна, стала дружиною молодого і здібного лікаря Димова. Вона постійно оточена місцевими знаменитостями. Всі ці геніальні особистості волочилися за нею, домагалися її уваги, намагалися вчити кожен своєму мистецтву. Перебувати серед постійного веселощів і шуму для Ольги Іванівни було сенсом життя.
Її чоловік, Осип Степанович, був прекрасним лікарем, але для дружини він був простим, нічим не примітним людиною. Зате друзі героїні подавали великі надії. Притому, одна знаменитість поступалася місце іншого і негайно виявлялася у вітальні Димова. Звичайно, і сама Ольга Іванівна була не позбавлена здібностей. Вона непогано співала і акомпанувала собі на фортепіано, читала вірші і писала непогані етюди. Її талановиті друзі постійно твердили, що якщо б у неї вистачало терпіння займатися якою-небудь справою, то вона досягла великих успіхів.
Димов був її протилежністю. Він захоплювався медициною і високо цінував природничі науки. Світ мистецтва йому був нецікавий. Йому подобалася спокійна і розмірене життя, але з дружиною він ніколи не сперечався і спокійно обслуговував її гостей. Автор описав Димова, як м’якого і інтелігентної людини, який щиро любив свою дружину і високо цінував свою професію. У нього вистачало такту й вихованості не висловлювати невдоволення при появі цієї компанії. Навіть дізнавшись про зраду дружини, Осип Степанович не зміг порозумітися з нею, ні одним словом не дорікнув їй за таку поведінку. Він навіть втішав Ольгу Іванівну, яка плакала за зрад художника Рябовского.
Коли Димів тяжко захворів, біля нього чергували колеги по роботі. Зате Ольга Іванівна, щоб не заразитися, боялася навіть зайти в його кімнату. Перед смертю один Димова – лікар Коростельов, високо оцінив його професійні та людські якості. Від нього Ольга Іванівна дізналася, що її чоловік був не тільки добрим і чесним людиною, але і талановитим ученим. Адже не даремно батько Ольги і його колеги по роботі пророкували йому велике майбутнє. А вона, його власна дружина, прогавила те, що Димів гідний її талановитого оточення. Але Ольга Іванівна оплакувала не коханої людини, а загиблу знаменитість. І вияв горя у неї несправжнє, тому що вона як і раніше ділила людей за місцем їх положення.
Чехов був прекрасним прозаїком, тому у своєму оповіданні зумів довести, що кожна особистість цінується за свою індивідуальність. Авторська оцінка відчувається не тільки в назві твору, але і в його деталях, описи природи, обстановки, окремих моментів у поведінці героїв. Примітивна лексика головної героїні оповідання явно виявляє її недолугість, а деталі поведінки – легковажність і невихованість. Розкриваючи образ Ольги Іванівни, автор не робить безпосередніх умовиводів в кінці твору, він надає можливість кожному читачеві поміркувати про долю його героїв і оцінити їх людські якості по достоїнству.
10 клас
