У творі А. П. Чехова йдеться про Івана Великопольському, студента духовної семінарії. Він йшов додому. Студенту здавалося, що навколо морок і голод, бо було холодно й моторошно на вулиці. Але ось він побачив багаття і підійшов до нього погрітися.
Біля багаття сиділи дві жінки: мати і дочка. Вони були вдовами. І тоді Іван розповів їм історію з Біблії. Розповідь дуже зворушила Василину, мати молоденькою вдови. Вона заплакала, випробувавши відчуття жалості до Ісуса. А її дочка, Ликера, не промовила ні сльози, але, коли вона підняла голову і подивилася на студента, вираз її обличчя зображувало сильний біль. Воно було дуже важким, напруженим і скорботним.
Занурюючись в атмосферу розповіді, у читача виникають двоякі почуття. По-перше, почуття простого людського страху. Він пронизує головного героя до кісток. Із-за страху Іванові здається все навколо похмурим і холодним. А з іншого боку оповідач показує студента, одухотвореного вірою. Студент так радісно і повчально розповідає уривок зі священного писання, що читач потрапляє в атмосферу людини, яка справді вірить у Бога і любить свою справу.
Читаючи розповідь, видно два способи боротьби людини зі страхом: практичний і духовний. Перший спосіб – це вогнище. Коли студент підійшов до вогнища, то вже йому стало легше і простіше. Він заспокоївся й почав грітися. Тут видно практичний спосіб боротьби зі страхом. Студент, як і будь-яка людина, що отримав комфортні умови, відразу розслабляється і всі погані думки, які були в його голові на той момент, зникають самі собою.
Інша сторона боротьби людини зі страхом – це духовна. Майже у всі часи у важкій ситуації людина звертається до Бога. Це визнаний факт, що є такі ситуації і обставини, з якими людина не може боротися тільки фізичними силами. Тоді він звертається до віри.
Зігрівшись біля багаття, студент заводить розмову про «таємної вечері». Наводячи цей приклад, він говорить про зраду. Для чого Іван Великопольський розповів цю історію двох вдовам, до кінця залишається незрозуміло. Але ясно тільки одне, що нікого: ні оповідач, ні слухачів, ця історія не залишила байдужим. Кожен виніс свій урок і розкрив далеко ховалися думки. А студента, переправлявшегося на поромі додому, охопило почуття щастя. Всеосяжного досконалого і водночас несподіваного. Він був радий силу свого вчення, в якому бачила високий сенс.
Аналіз 2
Завдяки своїй стислості, що схоже таланту, Антон Павлович Чехов створює чудові твори, що хвилюють душу і розум людей, які читають. У багатьох оповіданнях письменника піднімається проблема сенсу життя, ця загадка завжди турбувала молодого лікаря, бо кожен живе стикається з подібним завданням. «Студент» яскраво виявляє вічні питання, відповіді на які можна знайти самому, варто лише розібратися в суті справи. Для Антона Павловича цей твір було улюбленим, бо в ньому відображено всі найпотаємніше, особисте, хвилююче.
Головним героєм розповіді представляється студент Іван Великопольський, якому двадцять два роки, він повертається додому в темний вечір, його турбують думки про самого життя, її порядках, устрої. Навколишній світ здається персонажу занадто похмурим, суворим і негативним. Іван Великопольський припускав, що від Петра, від Рюрика віє тільки безвихідь та бідність. Огортають голову героя темні думки, що заважають тверезо дивитися на прекрасний і дивовижний світ. Як вважав Іван: «пройде ще тисяча років, життя не стане краще».
Однак центральним епізодом твору є зустріч головного героя з вдовами на ім’я Василиса і Ликера (її дочка), до яких він заходить з метою: погрітися біля багаття, де згадується Івану Великопольскому момент з Євангелія. Представляється персонажу епізод, коли апостол Петро тричі відрікається від Ісуса. Тлумачачи цю історію героїням, у тих накочуються сльози на очі, бо занадто сумно і трагічно подія, про яку оповідав Іван Великопольський.
Після того, як герой бачить душевну біль вдів, свідомість його абсолютно змінюється, душа просто-напросто перевертається, інші думки починають заповнювати голову персонажа. Він тепер розуміє, що історія, що була донесена до героїнь, перейнялася в глибини розуму і серця дівчат, вони відчули кожну деталь, будь-яку мить, яке було передано за допомогою слів про минуле. Так чи інакше, Іван усвідомлює, що минуле нерозривно пов’язане з сьогоденням, бо спогади зберігаються, вони як-не спливають. І краще бути не може. Якщо люди пам’ятають все негативне і позитивне з тих давніх років, аналізують ті або інші вчинки особистостей, то їм не страшно майбутнє.
Чехов наштовхує на те, що світом керують знання, від яких читачі не вправі відмовитися, бо події, що сталися колись, не забуваються, а значить, воно пов’язане з сьогоденням, причому нерозривно. А це головне!
Так, Іван Великопольський починають приймати той факт, що він не самотній, він не просто порошинка в суворому світі. Ні, він особистість, яка здатна на розуміння великого сенсу буття, на пошук сенсу життя.
Таким чином, розповідь Чехова неймовірно чудовий, він наповнений важливими знаннями, ставиться за напрямом, безсумнівно, до реалізму. Антон Павлович намагається донести до читачів те, що в житті головне вдосконалюватися, усвідомлювати, як дивовижний світ, вивчати історію своєї країни, бути освіченим. Тоді і тільки тоді можливо духовне збагачення людини!
10 клас
