Кожне покоління задає собі питання: чи Є любов? Яка вона? Чи потрібна вона? Питання важкі і неможливо однозначно відповісти на них. Купрін А. неперевершений майстер пера здатний задавати такі питання, відповідати на них. Куприн любить писати про кохання, це одна з найулюбленіших його тем. Почуття щемливої туги і одночасно просвітлення настає після прочитання «Гранатового браслета».
Скромний поштовий службовець самозабутньо любить княгиню. Сім довгих, виснажливих років Жовтків любить жінку, з якою навіть жодного разу не зустрівся. Він просто ходить за нею, збирає забуті їй речі, дихає повітрям, яким дихає вона. А які він пише їй листи! В знак своєї любові він дарує їй гранатовий браслет, який йому самому дуже доріг. Але Віра Миколаївна ображена і все розповідає своєму чоловікові, якого не любить, але дуже до нього прив’язана. Шеїн, Чоловік Віри Миколаївни, з’ясовує стосунки з Желтковым. Він просить більше не турбувати його дружині листами та подарунками, але дозволяє написати прощального листа з вибаченнями. Це стало причиною самогубства Желткова. Усвідомлення того, що він ніколи не доможеться любові свого ідеалу, що дні його будуть порожні й холодні, штовхнули Желткова на страшний вчинок.
«Так святиться ім’я твоє!»,- з такими захопленими словами йде Жовтків з життя. І хіба не втратила Віра Миколаївна можливість любити? Любити дано не кожному. Тільки людина з чистою, незаплямованою душею може віддатися цьому почуттю. Скромний Жовтків, якого в натовпі можна не помітити, протиставлений багатим, черствим людям світського кола. Але душа, яка в нього душа… Її не видно, вона не в одязі. Її можна тільки відчути, полюбити. Желткову не пощастило. Його душу ніхто не розгледів.
Я плакала, коли читала цей твір. Переживання Желткова перечитувала кілька разів. А його листи до коханої жінки? Їх можна вивчити напам’ять. Яка глибина любові, самопожертви і самозречення. Кажуть, що зараз так не можуть любити. Напевно. Генерал Аносов в повісті каже, що немає любові, і в наш час не було. Виходить, вічної любові думають всі покоління, але пізнати її вдається одиницям.
Купрін написав «Гранатовий браслет» в 1911 Році. Досі його твір не втратило актуальності й затребуваності. Чому? Тому що тема кохання вічна. Якщо не було б любові, ми стали черствими, залізними машинами без серця і совісті. Любов рятує нас, робить нас людьми. Інколи так виходить, із-за любові проливається кров. Це боляче і жорстоко, але це очищає нас.
Хочу в своєму житті випробувати щасливу любов. А якщо не буде взаємності, ну що ж. Головне, щоб любов була.
