«Станційний доглядач» – є початком нової смуги творчості Олександра Сергійовича Пушкіна. Якщо в романі у віршах «Євгеній Онєгін» він намагається заховати ставлення до побутових питань під деяким гумором і саркастичним ставленням до оточуючих проблем. Та й сам Бєлкін в інших повістях намагається маскувати своє співчутливе ставлення до простого і звичайного рутинного життя, то в цьому оповіданні він описує її так, як є, без гумору і бажання прикрасити ситуацію.
Автор відчуває глибоку жалість, йому шалено шкода розбитої життя станційного доглядача, він відчув справжню бурю і жорстоку біль в самому кінці власного існування, тому розлучився з нею на досить сумній ноті.
Пушкін в перший раз в творі допускає ноти серйозного засудження в бік божественного легковажності, яке незважаючи на всі суперечності було досить близько і дорого йому.
Станційний доглядач живе тихим і спокійним життям, змістом якого є донька Дуня. Але в один момент все руйнується, вона вмирає, що повністю руйнує звичний уклад життя. Він не може звикнути, що центр його існування зник, і тепер йому доведеться продовжити жити одному. Йому зустрічається гусар, який не бажав розділити з ним його горе, він не намагається зрозуміти літнього чоловіка, якому в цей момент необхідна була допомога і підтримка.
Повісті Бєлкіна стали першими реалістичними повістями, які отримали широкий розголос. Автор зміг точно передати реалізм різних життєвих ситуацій тієї епохи, в кожній людині, у той час відбувалася невелика революція, за якою головний автор спостерігає зі сторони. В життя Станційного доглядача відбувається справжня революція, яка закінчується трагедією.
Він не зміг розібратися з власним протиріччям, розібратися з подією і зламати ситуацію. Він втратив кохану і рідного людини, тепер йому не з ким розділити горе і щастя. Олександр Сергійович точно передає всі його внутрішні переживання, страждання і самотність, яке він відчуває. Власне тому читач розуміє, що благополучного результату не вийде.
Аналіз 2
Для кожного творця існування простої людини виглядає досить дивним і злегка відчуженим. Все-таки творча людина існує трохи іншими переживаннями і турботами, в його свідомості живуть зовсім інші пріоритети.
Тим не менш, якщо дивитися твори багатьох російських письменників, то там активно зачіпається тема так званого маленької людини, тобто простої людини, який практично не думає про високе, і живе своїми простими інтересами.
Ця тема багато в чому починається саме зі Станційного доглядача Пушкіна, де автор чи не вперше починає співчувати простим людям і щиро співчувати нелегкої долі таких людей. Адже якщо подивитися на попередні твори, то там автор все-таки робить акцент на людей світських, розбирає, як відрізняються представники вищого світу села і міста та інші теми, які не особливо близькі до простого народу.
У Станційному доглядачеві Пушкін зміщує акцент і ми спостерігаємо підтвердження цього факту в описі гусара Мінського, який дано тільки невеликими штрихами і не являє собою особистості як такої. Цей герой міг би стати основним, якщо б подивитися з іншого боку і розіграти в творі подібну історію того як Печорін викрадає Беллу. Тим не менш, тут представник більш високого стану, який далекий від потреб простого народу, даний як якийсь руйнує і дисгармонійний елемент.
Головний герой у свою чергу являє собою як би втілення простого побутового щастя. Самсон Вырин не є дурним або недалекою людиною, так, він не робить і не зробить подвигів, він звик до комфорту, але в якомусь сенсі саме він є сіллю землі, саме на таких людях і тримається світ. При цьому Мінський тут є практично повним антиподом щастя, він переслідує тільки особисті інтереси і в підсумку створює трагедію не тільки для доглядача, але і для Дуні.
Найімовірніше, вона не простить себе ніколи за таке розставання з людиною, що жив тільки заради неї. Мінський відчуває в Вырине явного конкурента і саме тому так виганяє його зі свого будинку, він розуміє, як прив’язана до нього Дуня. По суті, він купує своє щастя, хоча щастя не можна купити.
У підсумку насправді Мінський купує тільки нещастя, він робить нещасними двох людей, які раніше були щасливими. Звичайно, він може дати Дуні благополуччя і якийсь сімейний затишок, але чи буде вона також спокійна як була спокійна на станції, щодня спостерігаючи ідентичні картинки на стінах, строкату фіранку ліжка і горщики з бальзаміном? Хіба ця героїня відкриє для себе щось нове крім світського суспільства, яке в дійсності глибоко нещасно?
Пушкін в цьому творі нехай і не відкрито, але досить явно співчуває головному героєві і сумує про розбитої долю. Він бачить негативну сторону свавілля гусара і його чуттєвості. Також він бачить якусь красу і справжнє щастя у простому та простому побуті маленької людини.
Суть, зміст і ідея
