Написане в перший рік двадцятого століття це містичне вірш починається епіграфом Фета. Риторичне питання, на який все-таки намагається відповісти Блок: «Дочекаєшся?» Мрії.
Герой на березі, хвилі біля ніг холодні – не переплисти. А на тому березі чутна пісня. Відчуває герой, що самотня душа плаче там. Ось тільки слів не розібрати… Може бути, це його кохана, його доля? У героя «нетутешні надії», тобто йому мріється про щось не з цього простого берега, можливо, що і не з Росії, що, взагалі, не з цієї… планиды!
З’явилася і човен, яка невпевнено пливе – пірнає, гойдається.
Романтичне відчуття наповнює вірш, загадковість… «Таємниця звершується» – це незвичне поєднання показує, що відбувається дивне. Буває, що ми прості і знайомі речі раптом в одну мить (і часто на мить) ми сприймаємо як щось загадкове. Бачиш красу у звичному, радієш повноті відчуттів…
У вірші розвивається дія, все прискорюється. Тихі сутінки, заколисуючі хвилі… До них додається тревожащая пісня, далі – невірний рух човна. І ось хтось вже йде герою назустріч. Логічно, що цей той (точніше, та), хто прибув на човні, хто співав пісню. І герой кидається назустріч, можливо, своєї Мрії.
У фіналі загадка так і не розкрита. Знову сутінки опустилися, ніби завіса. На тому березі шум… Хтось гукає втікачку? Чи гостя на човні приснилася поетові? Або пісні теж не було…
Аналіз вірша Сутінки, сутінки весняні за планом
