Цей вірш дуже особисто, ліричним героєм виступає сам автор. Вірш побудовано на метафорі, коли М. Ю. Лермонтов ототожнює себе з відірваним від гілки дубовим листочком і вирушив у мандри. Говорячи про тему мандри, необхідно звернути увагу на використаний епітет «гнаний».
Справа в тому, що вірш написаний після повернення з відпустки на засланець Кавказ. Таким чином, вірш допомагає поетові виразити почуття, які він переживає, перебуваючи у відриві від друзів, рідних йому місць.
Як і листок, пожовклий і запилений, він шукає притулок, спокійного куточка на березі Чорного моря. Поет сподівається, що чужина зможе стати для нього рідним краєм, але різниця в світогляді, світовідчутті назавжди залишила його чужинцем. У вірші є рядки, що підтверджують ці роздуми. Листок просить чинару прихистити його від палючого сонця, а натомість він розповість їй багато дивовижних історій, що сталися з ним. Однак «небилиці» листка її зовсім її не цікавлять, і він виявляється не потрібне їй.
Так і Лермонтов не зміг стати своїм на Кавказі. Його статус засланця поставив його на нижчу сходинку місцевого суспільства. Він, як і листок, «не пара».
Наприкінці вірша чинара відкрито жене дубовий листок від себе, радячи пошукати щастя де-небудь в іншому місці. Тим самим, тема изгнанничества посилюється до кінця вірша і стає його основною, тісно переплітаючись з темою самотності. Обидві теми є наскрізними у творчості М. Ю. Лермонтова.
Цікаво побудова вірша, який за своїм стилем і художнім засобам нагадує східні вірші-притчі зі своїми художніми засобами.
