Вірш «Хмара» написано Пушкіним в 1835 році. Це твір не велике, але він вміщує в себе дуже багато цікавого і приємного, що дуже важливо як для читачів, так і для самого поета. Це твір, як вважають критики, вважається гімном літнього дощу, так як воно красиво і присвячується саме цьому явищу природи влітку. Пушкін зміг правильно і вельми своєрідно описати ті емоції, ті враження, які відбуваються у людей в душі, коли вони дивляться на дощ, а також, відчувають його. Люди здатні бачити багато, але все ж не кожен. Але Пушкін чудово все описав у літню пору.
Перші рядки вірша присвячені від автора прямо до хмарі. Ця хмара – дуже самотня, тому що вона сама по собі пливе спокійно по небу, яке в той момент – кольору лазурі. Вона ніби шукає місця, де змогла б зупинитися, відпочити. Але все не знаходить. Пушкін, як герой твір як ліричний герой, не дуже справедливий, так як він звертається до хмарі, кажучи їй, щоб вона прибрала з неба, так як заважає. Це підкреслює те, що все в світі робить щось своє певне, і йде, не заважаючи іншим робити свою справу.
Олександр Пушкін – це письменник, який був свого часу дуже відомий, як і в простому суспільстві, так і у вищій. Саме ця людина, письменник і поет дуже талановитий. Його творчість шанують навіть зараз. І саме він вважається найпершим з усіх російських письменників і поетів, який почав використовувати дл своїх творчих творів цікавий і дуже хороший літературний прийом, який як би з’єднує людину і природу навколо. Тому в цьому твір, який називається «Хмара» можна побачити такий літературний прийом. Він використаний не тільки в цьому творі. Але саме в цьому він був першим застосований.
Аналіз вірша Хмара Пушкіна №2
Вірш побудовано на зверненні автора до єдиної хмарі, що залишилася на небі після бурі. Він спостерігає за нею і дивується з того, що вона одна на небі. Це підкреслюється за допомогою анафори – «одна ти». У першій строфі присутнє яскраве протиставлення, хмара в поета асоціюється з чимось сумним і гнітючим, недарма її тінь «сумна». Хмарі протиставлена природа після дощу і її стан передано за допомогою епітетів («ясної блакиті», «радісний день»).
Вид хмари змушує поета згадати про саму бурю, коли хмара закривала все небо, виднілися «грізні» блискавці і лунав «таємничий» грім. Автор підкреслює гідність і необхідність хмари, адже саме вона напоїла спраглу землю живлющою вологою – дощем. Очікування дощу усією природою, його необхідність, потрібність передається за допомогою використаного епітета «зажерлива».
Але час бурі вже минула, дощ пролився, весь світ вмився і наситився вологою, і тому автор, звертаючись до небесної хмарі каже:
Досить, сокройся! Пора миновалась…
Це звернення до хмарі носить відтінок фамільярності, що підкреслює вживання повсякденних дієслів («миновалась», «сокройся»). Риторичний вигук і використане в обіг прислівник «досить» допомагають передати нетерпіння автора, який радіє закінчення бурі і тому не бажає, щоб хмара залишалася посеред ясного неба. Для нього вона на чистому небі чужорідна, тому що все в природі влаштовано розумно і з певним закономірностям. Тому порушення їх призводить до порушення гармонійності світу, що дозволяє людині відчувати себе щасливим в природі. Хмара виконала повністю своє призначення і освіжила землю, більше вона не потрібна на небесному небосхилі. І саме тому вітер проганяє її з «приборканих» небес.
Настрій автора мінливий протягом усього вірша, і це надає жвавість, безпосередність вірша. Перед нами гімн природі після дощу. Це вірш автора можна віднести до літературного напряму -романтизму. Вірш насичений порівняннями і метафорами, але найбільше поширені у вірші епітети.
Віршований розмір – амфибрахий з використанням четырехстопной стопи. Жвавість вірша досягається комбінуванням римовок – суміжній, перехресної і гиперхолостой.
4, 6, 7, 8 клас
Аналіз вірша Хмара за планом
