Як і багато поетів, А.с Пушкін звертався у своїй творчості до теми поета і поезії. І це вірш найбільш яскраво висловив авторське бачення на призначення поета.
У вірші можна виділити дві частини.
У першій з них ми бачимо поета в повсякденному житті. Він занурений в турботи світського життя і серед інших обивателів не тільки нічим не виділяється, але і «всіх ничтожней», душа занурена в «хладный сон». Проте вже тут, автор каже, що поет носить на собі божественну позначку, йому протегує сам Аполлон. Для акцентування уваги на божественне заступництво автор використовує таку фігуру мови, як інверсію (поки не вимагає поета до священної жертви Аполлон»). Коли поет позбавлений необхідності писати, не відчуває натхнення – його ліра мовчить, він розчинений в суєті.
Друга частина – протиставлень першої. У ній ми бачимо, як змінюється життя поета, коли його стосується «божественний глагол». Поет немов прокидається від сну, загострюються всі почуття. Поетові стають чужі колишні заняття і забави. Він протиставляється іншим людям, він стає провідником божественного бачення. І навіть якщо з його баченням, віршами не згодні, то він все одно не хилить гордої голови» перед обличчям суспільства і влади. Так, вірш входить ще одна тема – поета-пророка, яка розвинеться у пізнішій творчості автора.
Відчуженість від натовпу і самотність поета підкреслюються у закінченні вірша. Змінюється сам поет, він більше не нікчемний, він виконує своє призначення, і тому змінюється його світосприйняття і бачення його іншими. При описі змінився поета автор використовує такі епітети, як «суворий», «гордий». Це одночасно підносить його над іншими людьми, але і відокремлює, протиставляє його оточуючим. Він стає самотнім. Саме тому йому краще діється в самоті серед «Широкошумных» дібров або на березі. Душа поета переповнена («і звуків… полн») і вимагає самотності й спокою, щоб думки змогли зодягнутися в слова.
А. С. Пушкіна використана тонічна система віршування, з четырехстопным ямбом.
Серед художніх засобів, використовуваних А. С. Пушкіна в даному творі, виділяються:
– порівняння («душа… як орел»);
– епітети («свята», «божественний», «народного», «гордій», і т. д.);
– метафори («мовчить… ліра», «душа вкушає… сон» та ін).
