Твори А. С. Пушкіна по праву є класикою світового рівня. У вірші «Зимова дорога» гармонійно переплітаються думки і почуття з описами природи.
Вірш створено в 1826 році. Для поета це був нелегкий час, що знайшло своє відображення в цьому творі.
В самому початку твору перед читачем вимальовуються похмурі природні явища, монотонна зимова дорога, наводить смуток і тугу. Пустельна даль, туман, місяць, висвітлює своїм тьмяним світлом – сумна картина, співзвучна меланхолічного настрою героя. Нудна зимова дорога навіває на тугу поета. Спочатку дзвін дзвіночка розвіює смуток, але незабаром починає втомлювати. Наспіви візника втішають в довгій дорозі, але і його пісні навівають тугу. Все навколо покрито сумом і печаллю.
Поет відчуває почуття смутку, втоми, самотності. Але навіть коли навколо морок і відчай, все одно залишається надія на краще майбутнє. Герой занурюється в мрії. У своїх мріях він переноситься до коханої, з якою сумує і чекає швидкої зустрічі. Спогади і думки про неї втішають і підтримують його під час виснажливого шляху.
У цьому творі поєднуються основні теми, які зазвичай зачіпає А. С. Пушкін: природа, любов, роздуми про життя і долю. У нескінченній дорозі він уявляє собі свою долю – довгу і сумну.
Саме довга зимова дорога наводить людини на сумні думки, примушує його розмірковувати про життя.
Вірш Пушкіна «Зимова дорога» відрізняється мелодійністю, пронзительностью і багатством мови.
5 клас
Аналіз вірша Зимова дорога Пушкіна
Тільки починаючи читати вірш «Зимова дорога» А. С. Пушкіна, стає зрозуміло, що поет перебуває в меланхолійному настрої. Дійсність малюється йому нудною і похмурою, як “хвилясті тумани” і “сумні галявини”, за яким мчить карета. Темна зимова ніч, тиша, перебиваемая тільки “однозвучным” дзвоном дзвіночка і довгої піснею візника, і вічний супутник доріг – верстові стовпці – все це спонукає до тузі і смутку.
Але тема вірша криється набагато глибше, ніж просто зображення нудних видів зимової дороги. Образ дороги – це весь життєвий шлях людини, а “версти полосаты” символічно показують таку ж смугасту людське життя. Адже життєвий шлях, як і дорожні верстові стовпці, поділяється на чорні та білі смужки. Читаючи рядки вірша, ми переносимося в зимову ніч, чується звук дзвіночка, скрип карети по снігу, сумна пісня візника. Подорожньому невесело й сумно, і читачеві теж стає тоскно. У пісні візника виражаються основні стану російської душі: “разгулье удалое”, “серцева туга”.
Описуючи свою мандрівку, поет прирівнює його до власного життя, такий же, на його погляд, зараз невеселою. Зимова природа зіставляється з внутрішніми почуттями людини. У всьому вгадується холод і самотність і навіть привітний вогник у вікні хатинки, який завжди освітлює дорогу подорожньому, що заблукав, не горить. Хати без вогню здаються чорними, але “чорний” характеризує не тільки колір, але і важкі життєві періоди. Тільки деякі події можуть внести в неї різноманіття, як браві і сумні пісні візника, які вторгаються в нічний затишшя. Втім, це всього лише короткочасні моменти, які не можуть змінити життя цілком, додати їй яскравості і гостроти відчуттів.
Аналіз вірша Зимова дорога за планом
