Образ поета і тема самої поезії займає велике місце у творчості Пушкіна. Звичайно, це важлива і близька Олександру Сергійовичу тема.
Багато у нього віршів з назвами типу «стихотворцу», «поетові» такого й такого… Часто Пушкін присвячує вірші Музі – символу самої поезії.
Один вірш Олександр Сергійович присвятив навіть чорнильниці! Тут він говорить про те, що ця непомітна річ – його поетична супутниця. Вона постійно з ним у хвилини натхнення, то над нею завжди витає чарівне хмара, то вона засихає. Це метафорично говорить про періодичність у творчості. І тут же він представляє, як коли-небудь цю чорнильницю забере інший поет. Ті, хто далекий від письменництва, не звернуть уваги, але інший поет зрозуміє. Не обов’язково, що він буде її використовувати, але вона займе почесне місце. Про це наступності в поезії. Звичайно, Пушкін не дуже би хотів, щоб його копіювали. Однак важливо, коли його спадщина цінують і розуміють.
Часто він з іронією говорить про «рифмачах». (Вірші – «плюх і бух». Це з «Історії віршотворця».) Також він сміється над розважливими шукачами почестей… На них він своїми віршами готовий ставити клеймо.
До критиків зазвичай Пушкін ставиться погано, але іноді навіть жаліє їх, так як їм треба читати всю бесталанную «каламуть. Тут він малює портрет ідеального критика-захисника поезії. Але в реальності такого, правда, не існує… У вірші «Цензору» герой представлений дурним, з родиною, на яку просто потрібні гроші.
З іншого боку Пушкін розуміє, що все – просто люди. І у вірші «Поет» показує, що його колега –проста людина, але це поки він без натхнення. Як тільки приходять рядки, людина перетворюється. Також поет звертається і до риму в однойменному вірші. Вона для нього – диво.
Поезія змінює і тих, хто пише, але й тих, хто читає. У вірші «Сонет» Пушкін підкреслює, що навіть суворий людина не зневажає віршів. Своєю творчістю Поет може розбудити натовп. Його образ навіть схожий з пророком. Поет самотній, у нього є свій вівтар, на які інші плюють. Справжній поет любить тільки рими та ідеї, він сам собі суддя. У «Поет і натовп» Пушкін чує прохання черні навчати, і надихати, але він сміється, так як на поводу у натовпу ніколи не піде навіть заради благої мети.
Не можна забувати, що ця поетична влада дорівнює великої відповідальності. Чарівний дар цей Пушкін радить використовувати дуже дбайливо.
