Вірш Тютчева «Не те, що мніть ви, природа…» характеризує єдність пейзажної лірики поета, його розуміння цінності й цілісності первозданної краси природи. Цим твором поет ніби зізнається в любові матінці природі, визнаючи і звеличуючи її як самостійну почуттєву сутність, наділену душею, свободою, а також емоціями і власною мовою для спілкування з навколишнім світом.
Федір Іванович у рядках цього вірша виступає проти матеріалістів, заявляючи про незалежність природи. Будь-яке вторгнення в неї і підпорядкування волі людини порушує цю суверенність. Тут є також відсилання до церковного сприйняття природи, як одного з проявів волі Бога. “Не зліпок, не бездушний лик” стверджує Тютчев, тим самим заперечуючи церковні догми.
При першому виданні з вірша були вилучені друга і четверта строфи. Вони не пройшли церковної цензури і вважалися неприпустимими. Пізніше поета просили відтворити втрачені рядки твору, але це виявилося неможливо, Тютчев і сам не пам’ятав, про що в них ішлося.
Автор використовує у творі метафори і порівняння для більш детального розкриття художнього образу. Незважаючи на втрату частини вірша, воно не втратило свою основну ідею. Відносини людини і природи народжують сильні почуття в душі поета, примушуючи ставити під сумнів сприйняття людьми навколишнього світу.
Поет звертається до людям, не здатним побачити і почути природу, відчути її подих: “При них ліси не говорили, І ніч у зірках нема була!”. Але в останніх рядках ніби вибачає черствість людства, кажучи, що це “Не їх вина…”.
Відображення любові й глибокої поваги до природі зустрічається і в багатьох інших творах Тютчева, але саме в цьому вірші він висловив весь спектр почуттів до природи, і спробував донести глибинний сенс відбуваються в ній процесів до оточуючих. Природа є для поета постійним джерелом натхнення, даруючи незабутні враження, які він виливає на папері у вигляді віршів. Це не просто милування явищами природи і її красою, це пошук глибинного сенсу того, що відбувається, відповідей на головні питання буття.
Філософія Тютчева полягає в одухотворенні природи. Це не романтична метафора, а швидше психологизация природи, бажання закарбувати її процеси, зберегти саму їх суть, показати наповненість, самодостатність і органічність.
Аналіз вірша Не те, що мніть ви, природа… за планом
