Це вірш все наскрізь просякнуте сумом і тугою за минулим почуттів. І, навіть не знаючи історії його створення, читач виявляється торкнуться глибиною любовної лірики і розуміє його зміст.
А між тим, присвячене воно було дружині Тютчева. Поет уже в зрілому віці і будучи одружений, закохався в іншу дівчину. І зв’язок їх тривала досить довго. Про неї дізналася його дружина. І хоч вона змогла простити зраду чоловіка і жити з ним далі, пережито це було дуже болісно.
Одного разу, Тютчев застав її за тим заняттям, яке описує пізніше у своєму вірші. Вона перебирала їх стару листування. Були там і вірші, присвячені тільки їй одній.
Почуття туги і жалю, а так само безпорадності в ситуації, що склалася переповнили тоді поета і знайшли своє відображення в цих рядках. З якою сумом він, незримий у творі, дивиться на те, як колись єдина його кохана жінка розбирала цю паперову купу.
І порівняння листів з остиглої золою перегукується і з теплими почуттями автора. Хоча він і продовжував протягом усього життя любити обох жінок, але до дружини почуття були все ж таки вже не ті. Дивлячись з сумом на цю сцену, поетові хочеться впасти на коліна і все повернути. Але усвідомлення того, що це вже не виправиш, перетворює всі ці пориви в тінь. Як і себе він представляє в цьому творі тінню, що спостерігає за подіями. Все пішло, залишилися лише спогади, зафіксовані на цих старих пожовклих аркушах.
