Це вірш все наскрізь просякнуте сумом і тугою за минулим почуттів. І, навіть не знаючи історії його створення, читач виявляється торкнуться глибиною любовної лірики і розуміє його зміст.
А між тим, присвячене воно було дружині Тютчева. Поет уже в зрілому віці і будучи одружений, закохався в іншу дівчину. І зв’язок їх тривала досить довго. Про неї дізналася його дружина. І хоч вона змогла простити зраду чоловіка і жити з ним далі, пережито це було дуже болісно.
Одного разу, Тютчев застав її за тим заняттям, яке описує пізніше у своєму вірші. Вона перебирала їх стару листування. Були там і вірші, присвячені тільки їй одній.
Почуття туги і жалю, а так само безпорадності в ситуації, що склалася переповнили тоді поета і знайшли своє відображення в цих рядках. З якою сумом він, незримий у творі, дивиться на те, як колись єдина його кохана жінка розбирала цю паперову купу.
І порівняння листів з остиглої золою перегукується і з теплими почуттями автора. Хоча він і продовжував протягом усього життя любити обох жінок, але до дружини почуття були все ж таки вже не ті. Дивлячись з сумом на цю сцену, поетові хочеться впасти на коліна і все повернути. Але усвідомлення того, що це вже не виправиш, перетворює всі ці пориви в тінь. Як і себе він представляє в цьому творі тінню, що спостерігає за подіями. Все пішло, залишилися лише спогади, зафіксовані на цих старих пожовклих аркушах.
Аналіз вірша Вона сиділа на підлозі Тютчева
Вірш Ф. Тютчева «Вона сиділа на підлозі», написане в 1858 році, пронизане слово за словом, рядок за рядком неймовірно сильним і вогненно палаючому почуттям. Після першого знайомства з цим шедевром, відчувається не тільки емоційна глибина, але і вся прикрість, руйнівна сила післясмаку любові. Проблема даного вірша – безповоротний відхід колись палаючих почуттів.
У першій строфі перед нами постає замучена горем жінка: «Вона сиділа на підлозі». Вона сидить не тому, що не здатна стати, а тому що сила внутрішніх почуттів зневіри на стільки велика, що поглинає всі її фізичні сили. Листи відображають її захололу і охладившуюся, в результаті згаслої любові, життя. Кидання листів є криком душі від натовпу спогадів.
У другій строфі автор знову використовує дивовижне, і в той час таке влучне порівняння, в цілях надати виразності й сили відчуттів свідкам цієї драми. Жінка дивиться на листи, «як душі дивляться з висоти на ними кинуте тіло». Її спогад не тільки в думках, але і в руках, в руках, які колись відчували любов дорогої людини.
Апофеоз всієї трагічності відображений у третій строфі. Тут автор передає усвідомлення і розуміння, що фінал вже відбувся, і відродити ще недавно палаюче вогнем почуття не належить можливим.
Розкаяний учасник трагедії, що спостерігає за страждає жертвою любові, постає у четвертій строфі. З одного боку, він готовий просити вибачення і діяти, але з іншого – він розуміє, що це лише всередині нього, насправді – любов зникла, і повернути її неможливо.
У творі використовуються різні епітети для посилення випробовуваних почуттів: «знайомої», «сумною», «милої». Множинність складних речень навіває небувалу і заплутану силу почуттів читачам. Актуальність твору ніколи не затмится, так як любов – вічна.
Аналіз вірша Вона сиділа на підлозі за планом
