Дуже багато віршів було присвячено природі практично у кожного автора, і справедливо буде зауважити, що більшість з поетів порівнюють, природу з людиною. Цей вірш було написано в тисяча вісімсот тридцять п’ятому році. Саме цим віршем Тютчев Федір Іванович хотів порівняти людину з природою, адже для нього людина і природа були незрозумілі і не знайомі до кінця.
Займаючись написанням даного вірша, перед знаменитим російським поетом постає питання про взаємодію природи і людини. Людина є складовою природи, але він створення мисляче, наділена розумом і саме тому він так явно виділений із загальної природи. Саме це поет хотів показати читачам у своєму вірші.
У цьому твір людська думка постійно прагнути осягнути невідоме, незрозуміле й нове. Однак потрібно розуміти, що не можна, просто неможливо вийти за межі певної межі, яка є у думок кожної людини, і обмежується вона хоча б розмірами земної кулі. Ця межа визначена для кожного з нас вже з народження, і перетнути її ще не вдавалося нікому.
У вірші поет малює початок зльоту шуліки, це спокійна частина, вона наділена свободою, розміреністю і одночасно силою, якою наділена дана птах. Багатьом людям хочеться бути такими ж, по-справжньому вільними і сильними.
Аналіз вірша З галявини шуліка піднявся
Досить таки ще будучи молодим, Федору Івановичу довелося побувати в багатьох місцях за кордоном.Особливо йому сподобалися Німеччина і Франція. Останні роки своєї військової кар’єри він віддав Мюнхену. Це місце стало для нього таким рідним, близьким до душі, що він подумував залишитися там назавжди. Він не хотів повертатися на батьківщину, до Росії, хоч і розумів, що це станеться рано чи пізно. Все частіше його долали думки, філософського характеру. Тютчев ставив для себе якісь завдання і шукав на них відповіді.Він не міг розібратися, чому йому так часом сумно в його такому дорогому місті, поруч з коханою жінкою.З самого раннього віку він любив подумати, поміркувати над чим небудь.
В 1835 році, був опублікований вірш “З галявини шуліка піднявся”. В цьому вірші він як раз таки і пише про наболіле.Поет перебувати в подив, не спить по ночах, погано їсть і намагається усвідомити, чому не можна поєднувати світське життя і сімейне.
Одного разу стоячи біля вікна, як завжди, думаючи про черговий думки, яка відвідала автора він побачив як на дерево, біля його будинку підлетів коршун. Він почав пильно спостерігати за цим хижаком. Потім хижак різко зробив помах крилами і полетів у небо. Політ цієї вольній птиці, захоплює дух.Він здатний кілька годин парити красиво в повітрі. Він піднімався все вище і після його зовсім не стало видно.
Він по істині захоплювався польотом цієї волелюбної особини.Для нього ця особа не більше. Він так само міг мати свободу, але не має в силу життєвих обставин.Стільки емоцій відчуває поет.І радість і одночасно смуток.Це не передати словами.Адже були б у нас крила, ми також могли злетіти високо в небо від всієї цієї суєти, життєвих проблем.Він порівнює всіх людей з царями, приросшими до землі.
Тому що вважається, що людина вища істота і він не може злитися з природою так як це вдається тваринам, птахам. Він засмучений адже в житті стільки лицемірства, брехні, обману, а там на небесах здавалося б гармонія, щастя. Але нам не судилося стати птахами і з-за свого характеру він не може змиритися з цим.
6 клас
Аналіз вірша Тютчева №3 – З галявини шуліка піднявся
Тютчев почав свою кар’єру з раннього віку. Служив у багатьох країнах, найбільше його підкорили Німеччини і Франції. Останнє місто служби був Мюнхен, який став для нього рідним і він не бажав повертатися з нього в Росію, але усвідомлював, що доведеться. Автор не міг зрозуміти, чому в улюбленому місті і з бажаною дружиною він часто відчував ниючий тугу.
У постійній боротьбі зі своїми суперечливими почуттями між тугою і задоволення сімейним життям, Тютчев створює вірш «З галявини шуліка піднявся». Наштовхнуло на думку спостереження за шулікою, який піднімався в небо поки що не «пішов за небосхил». Автор спостерігав за польотом з захопленням і часткою завести, бо усвідомлював, що птах мало, то чого у людини немає. Поет милувався, як шуліка купався у рідній стихії, і бачив у цьому свій символ внутрішньої свободи, яку втратив у зв’язку з життєвими обставинами. Саме з цієї причини спостерігати за польотом було одночасно і чудово, і сумно.
Захоплюючись силою цієї гордої і вільної птиці, співає, порівнює два його крила з життєвою силою даної йому згори. Адже завдяки їм він міг летіти, куди хотів і коли відчував необхідність. В людях такого немає, людина не в силах відмовитися від метушні, в якій мешкає, та зірватись увись над усіма. «Я, цар землі, приріс до землі!…» закінчує вірш цими рядками, автор підкреслює гордість в тому, що людина вища істотою, але все одно не має свободу шуліки.
Аналіз вірша З галявини шуліка піднявся за планом
