Аналіз вірша Неохоче і несміливо
Федір Тютчев – людина, що тонко відчуває ту ледве ощущаемую грань між прекрасним і всім побутовим в нашому житті. Світ сповнений краси – просто потрібно вміти помічати всі її прояви в нашому маленькому світі. Тютчев – і є той самий чоловік, який бачить і вміє помічати самі маленькі і непомітні для простої людини прекрасні миті нашого життя.
Природа – це основне дарування, дане людині згори, як вважає поет. Саме в ній можна знайти те, що найчастіше важко і майже неможливо знайти в людській істоті. Природа – це і краса реальна, і разом з тим – духовна. Вміючи відчувати духовну красу природи, ніколи не будеш самотній, і завжди будеш щасливий. Тютчев не приховував свої думки, він статечно виявляв їх у своїх творах. Його вірші славляться красою слова, особливо твори про природу. Особливе явище в природі для талановитого письменника – це гроза. Початок грози, саме передчуття грози і коли гроза вже відгриміла – буквально всі її прояви цього явища природи, Тютчев обожнював і любив часто про неї писати.
Вірш «Неохоче і несміливо» Федора Тютчева – є тим зразком прояви грози в природі. Тютчев написав цей твір у 1849 році. Твір справив на його читачів велике враження, навіть можна сказати – велике. Адже всі емоції були передані з великим почуттям і тонкістю. Поет намагався передати всі самі непомітні емоції і прояви хмарність денна температура повітря. Ця тонка грань між письменником і природою особливо тонко відчувається в цьому творі. Тютчев зумів передати красиво і поетично опис початку грози весною, коли сонце хмуритися, так як чуються далекі гуркіт грому, і хмари починаються закривати сяючі царські промені.
Природно, володарю світу не подобатися таке відбувається, і воно намагається все ж виглянути і знову з’явитися перед усіма підданими, але хмари і володар, гроза, ніяк не можуть цього допустити. Так поступово, хмари збираються сильніше, а сонце давно приховано під ними. Все сильніше чути гуркіт грози, і вони вже не такі далекі. Природа, ніби передчуваючи щось серйозне і грізне, затихає і повністю змінює свій лик. Вітер ставати трохи сильніше, і все ж продовжує погладжувати траву зелену своїми поривами. Все ніби причаївся в очікуванні і передчутті грози.
Саме це почуття – вже по собі чудово. Це затишшя перед бурею – воно раптово, і до того ж не може тривати вічно. Цей мить дарен не кожному, але хто зможе побачити, та ще й відчути його – той справді бачив прекрасне у своєму житті. Природа ніколи не повторюється, і тому кожен такий мить – повторюється щоразу по-своєму.
Аналіз коротко для 6 класу
Аналіз вірша Неохоче і несміливо за планом
