Майже у кожного російського поета є твори, в яких читачеві представлені пейзажні картини. Єсенін не виняток. Його пейзажна лірика дає читачеві можливість як – ніби споглядати картини природи на яву, подумати про прекрасне, захоплюючись красою російської землі.
Вірш «Пороша» точно так само дає можливість зануритися в зимовий ліс. Написаний він за допомогою чотиристопного хорея. Все описано настільки реалістично, що читаючи його, відчуваєш красу зимового морозного повітря і скрип снігу під ногами.
У цьому твір немає довгих передмов, автор відразу говорить про те, що діється навколо, що в даний момент відбувається в його житті. «Їжу. Тихо. Чути дзвони. Під копитом на снігу».
І далі, відразу після чіткої постановки дії, він починає описувати ліс взимку, використовуючи при цьому різні літературні прийоми. Одним з таких є те, що Есененин використовує просторічні слова, характерні для звичайної розмовної мови. Це і «понагнулась, повязалась, сперлася». Далі автор використовує порівняльні обертів. «Немов білою хусткою…», «Понагнулась як старенька…»
Все це допомагає як – би наводити читача на відчуття казки у лісі, на захоплення цією казковою атмосферою, де оживають дерева, розмовляють птахи і звірі. Яких тільки звуків не почуєш в лісі. Автор використовує альтерацію, часте повторення звуку «з». Коли Єсенін розповідає про старій сосні, то на допомогу він закликає ассонанс, на початку третьої строфи часто повторюється звук «а».
Читаючи твір «Пороша», уявляєш собі одухотворені образи природи. Все описано так, що перед очима живі предмети і люди, а не звичайний зимовий ліс. І цим автор хоче ще раз довести, що головна риса у відносинах людини і природи – це єдність.
