Микола Заболоцький відомий нам як філософ і гуманіст, нерідко розмірковував про те, що є добро і зло, в чому сила людини і що таке справжня краса. Багато з його текстів звучать як ненав’язливе дружню пораду або поетичний роздум з метою знайти відповіді на основні питання. Вірш «Не дозволяй душі лінуватися» – одне з найбільш популярних творів автора, і звучить воно не просто як дошка, а як заклик.
Всім знайома думка про те, що праця допомагає людині рости. Але праця ця не обов’язково повинен бути фізичним. Діяльність розуму і душі, внутрішнє занепокоєння, постійна зміна думок і почуттів – ось що справді важливо. І саме душа, а не тіло, на думку Заболоцького, «зобов’язана працювати і день і ніч». Мова не про те, щоб загнати себе в кут: людина, природно, повинен відпочивати, але внутрішній джерело життя, сил і наснаги не повинен засипати і сповільнюватися, тому що це – прямий шлях до висушування. Праця тут – у пізнанні і розвитку, в русі вперед і вгору, яке ніколи не повинно припинятися.
Лінуватися – означає переривати політ душі, «спати при світлі ранкової зірки» – це пропускати світанки і доленосні зустрічі. Власну душу треба невпинно «вчити і мучити», бо лише так можна зробити з неї мудру і міцну опору для всього свого життя.
Працювати душею значить так само не дозволяти їй черствіти, зберігати в собі чуйність до того, що відбувається поруч, навіть якщо це заподіють нам біль. Душа – таємнича і незвідана субстанція, але саме з неї починається все людське: страх, трепет і любов народжуються в ній. Тому можна сказати, що в масштабному сенсі це вірш – про любов до життя. Той, хто відчуває її і прагне зрозуміти світ, в якому живе, ніколи не зупиниться, не застигне, не занапастить бездіяльністю і байдужістю неймовірний потенціал, яким від народження володіє.
Аналіз вірша Не дозволяй душі лінуватися за планом
