У голодні роки
Реставраційну діяльність архітектор Барановський почав в 1911 році. Першим його об’єктом був ансамбль Свято-Троїцького монастиря, що знаходився в Смоленської губернії. У 1920-30-ті роки тут їм організовувався музей дерев’яної скульптури.
Всі, хто спілкувався з ним у той час, були вражені його працездатністю, безстрашністю перед начальниками, в тому числі і високопоставленими чиновниками. А також їх дивувала його беззавітна любов до шедеврів архітектури.
Працював Барановський майже цілу добу, примудряючись в голодні двадцяті не тільки читати студентам лекції, але і збирати матеріали для словника зодчих, відвідувати десятки міст, в яких за його проектами велися реставраційні роботи.
При цьому він вів боротьбу за кожен із старовинних будинків в Москві, якщо можновладці задумували їх ліквідацію. Згодом реставратор-архітектор Інеса Казакевич відзначала, що на таких вулицях, як Волхонка і Прєчістєнка, всі будинки, які були цінними в історичному та архітектурному відношенні, вистояли тільки завдяки впливу Барановського.
