Листи і коріння малюнок
Байка Листи і коріння читати текст
У прекрасний літній день,
Кидаючи по долині тінь,
Листи на дереві з зефирами шепотіли,
Хвалилися густотою, зеленостью своєї
І ось як про себе зефирам тлумачили:
“Не правда, що ми краса всієї долини?
Що нами дерево так пишно і кудряво,
Розкидисто і величаво?
Що б було без нас? Ну, право,
Хвалити себе ми можемо без гріха!
Не ми ль від спеки пастуха
І мандрівника в прохолодній тіні вкриваємо?
Не ми ль красивістю своєї
Танцювати сюди пастушок залучаємо?
У нас же ранньою і пізні зорею
Соловейко насвистує.
Та ви, зефіри, самі
Майже не розлучаєтеся з нами”.
“Примолвить можна б спасибі тут і нам”,-
Їм голос відповідав з-під землі смиренно.
“Хто сміє говорити настільки нахабно і гордовито!
Ви хто такі там,
Що зухвало так рахуватися з нами стали?” –
Листи, по дереву шумлячи, залепетали.
“Ми ті,-
Їм знизу відповідали,-
Які тут риючись у темряві,
Маємо вас. Невже не впізнаєте?
Ми коріння дерева, на якому ви цветете.
Красуйтесь в добрий час!
Та тільки пам’ятаєте ту різницю поміж нас:
Що з новою весною лист новий народится,
А якщо корінь иссушится,-
Не стане дерева, ні вас”.
