Версія друга
Вона, якщо правду сказати, не сильно далеко відводить від першої. Згідно з цією версією, “брандахлыст” своїм початком зобов’язаний німецькому branntwein – так германці називали горілку або взагалі напій з високим алкогольних відсотком. А вже “хлестающих” на Русі і шукати не треба було.
До речі, цей момент свідчить на користь другої версії: “шмагати” частіше відносилося все ж до хмільним напоїв.
Ось таке цікаве це слово – частина іншомовного походження, частина – споконвічно російського.
У класиків
А ось приклади вживання слова у творах російської літератури. У значенні напій:
– Хоч я цього брандахлысту і ніколи не вживаю, але цього разу готовий зробити виняток.
Тут герой говорить про шампанське.
(Ст. Крестовський, “Петербурзькі нетрі”.)
– Білого хліба до чайку не купить. Всі порожнім брандахлыстом черево наливає, а коли вдома тепер сидить – як собака голодний, так без вечері й ляже…
(А. Писемський, “Тисяча душ”.)
Один з персонажів у наступному прикладі наказує подати коньяку, уточнюючи:
– Старого! Брандахлыста ми пити не будемо!
(П. Боборикін, “Василь Тьоркін”.)
Ранковий сніданок спростився: замість шоколаду — хоча б слабкого — давали брандахлыст з флотилією чаїнок…
(В. Набоков, “Запрошення на страту”.)
“Суп-брандахлыст” – це вираз відомо нам з Миколи Васильовича Гоголя.
І про те, що брандахлыст – це людина:
Мати прийшла з вулиці і сказала їй:
— Там знову цей брандахлыст пройшов повз нашого будинку і заглянув у вікно. Неприємно буде, якщо ця особистість внадиться до нас.
(М. Зощенка, “Перед сходом сонця”.)
– Ах, брандахлыст чортів! –
в серцях говорить, характеризуючи одного з персонажів, явного “пройдисвіта і мерзотника”, листоноша в однойменному оповіданні Максима Горького.
Або ось:
Брандахлысты в білих брюках
В лаун-тенісному азарті
Носять жирні зади.
(Саша Чорний, “М’ясо”).
До речі, варто зауважити, що це слово , що іменує людини, в літературних творах ми зустрічаємо, звичайно, пізніше початкового (далівського) значення.
