Генерал-лейтенант Музиченко Іван Миколайович: біографія, участь у війнах, полон, післявоєнний час

Велика Вітчизняна війна продемонструвала всьому світу героїзм радянського народу, хоробро воював проти фашистського режиму. На фронтах і в тилу мільйони людей захищали свою Батьківщину від загарбників. Одним з хоробрих захисників був російський герой Іван Музиченко. Під час війни він брав участь у битві під Уманню, в ході якого отримав травму і був полонений противником.

Кровопролитна битва під Уманню є одним з найбільш маловивчених епізодів війни 1941-1945 років. Архівні документи розкривають деталі бою і проливають світло на долю його учасників. Нижче наводиться біографія Музиченко Івана Миколайовича.

Ранні роки

Іван Музиченко народився 29 жовтня 1901 року в місті Ростові-на-Дону. Його батько був моряком. Згодом ветеран ділився спогадами про своє дитинство і з ностальгією згадував про часи, коли батько повертався з плавання і діти радісно зустрічали його. Микола Музиченко привозив дітям подарунки і розповідав їм про свої подорожі.

Іван закінчив трирічну школу і два класу учительській семінарії. Він рано почав працювати, щоб допомагати родині. У 13 років він працював палітурником, а через два роки влаштувався вантажником в Виборзький порт. Він був працьовитий, не боявся важкої роботи і старанно виконував свої обов’язки.

Громадянська війна

До лав Червоної Армії Іван Миколайович вступив добровольцем у червні 1918 року. Він додав один рік до свого віку, щоб його прийняли. Бойові товариші відзначали виявлені ним у бою хоробрість і мужність. За час Громадянської війни він отримав п’ять поранень, але армію не покинув.

Для Музиченко 1918 рік був відзначений участю в бойових діях проти українських повстанців під проводом Нестора Махна. У 1918 – 1920 роках воював проти естонських формувань; у 1920 році брав участь у бойових діях на Західному фронті; в 1921 році брав участь в придушення Тамбовського повстання.

З 1921 по 1926 рік Музиченко служив комісаром кавалерійського полку.

За військові успіхи і виявлену в боях мужність Іван Миколайович був удостоєний рідкісної в ті роки нагороди – ордена Червоного прапора.

Зимова війна 1939 року

У 1927 році Іван Миколайович пройшов навчання на курсах удосконалення командного складу. У 1932-1937 обіймав посаду командувача 21-го кавалерійського доносячи закла-Ставропольського полку, потім прийняв командування 4-ї кавалерійської дивізією. 17 лютого 1938 року став комбригом. На посаді командира бригади 4-ї стрілецької дивізії брав участь у Зимовій війні (конфлікт між СРСР і Фінляндією). З 21 березня 1940 року став командиром дивізії.

Дивіться також:  Вони тепер зовсім мирні: халха-монголи

За бойове відміну при прориві лінії Маннергейма Іван Музиченко був нагороджений орденом Леніна і удостоєний високого звання генерал-лейтенанта. Слід зазначити, що Іван Миколайович був на хорошому рахунку у командування, тому він швидко просувався по службі і користувався авторитетом серед своїх бойових товаришів. У липні 1940 року за високі військові заслуги він був призначений командувачем шостою армією.

Велика Вітчизняна війна

Важливий етап в біографії Івана Костянтиновича Музиченко, що зробив сильний вплив на всю його подальше життя, – участь у війні проти фашистської Німеччини. В Радянському Союзі не було жодної сім’ї, якої б не торкнулася страшна трагедія. Сім’я Музиченко не стала винятком.

До початку війни Іван Миколайович був загартованим в боях і досвідченим командиром. Шоста армія під його командуванням входила до складу Південно-Західного фронту. І на початковому етапі війни брала участь у прикордонних боях. Вирішальна битва для 6-ї армії настала в липні 1941 року. Битва під Уманню – одна з найважчих сторінок в історії Радянської держави.

Битва під Уманню

Хроніка подій:

  • 10 липня – загальне командування частинами, що діяли на Південно-Західному напрямку, передано С. М. Будьонному.
  • Середина липня – військо Клейста повернуло на південь в тил 6-ї і 12-ї армій, які з 15 липня змушені були битися в умовах полуокружения.
  • З 16 липня відновився наступ 48-го моторизованого корпусу німецької армії. Подолавши впертий опір радянських військ, 16-я танкова дивізія оволоділа містом Козятин. До 17 липня вона зуміла оволодіти станцією Рось, яка на наступний день була відбита Червоною Армією.
  • 18 липня Будьонний повідомляє в донесенні про те, що противником остаточно прорваний фронт 12-ї армії, що створювало загрозу тилу 6-ї армії. Будьонний усвідомлював, що подальший опір 6-ї і 12-ї армій може призвести до їх оточення і повного знищення. Ставка погодила відступ армій, але противнику стали відомі плани радянської армії.
  • 18 – 22 липня – велися запеклі бої між противниками, які призвели до великих втрат у радянських військах. Істотного просування вперед домогтися не вдалося.
  • 21 липня – війська 6-ї і 12-ї армій завдали сильного удару по дивізії противника, в результаті якого їм вдалося здійснити прорив на 15 кілометрів в ширину. Війська Івана Музиченко у важких умовах при світлі дня вели ар’єргардні бої, стримуючи наступ ворожого війська з півночі, заходу і півдня, а вночі відходили на схід.
  • 1 серпня керівництво 6-ї і 12-ї армій усвідомило неможливість здійснення пориву в північно-східному і східному напрямках. Знадобилося не більше тижня, щоб залишки двох армій опинилися скуті двадцятьма двома ворожими дивізіями.
  • В ніч на 6 серпня війська, що потрапили в оточення, планували здійснити прорив і рушили на південь.
Дивіться також:  Кінець Римської імперії: історія утворення, етапи розвитку, дати в хронологічному порядку, причини і наслідки згасання імперії

Підсумки битви

Пішла загибель військ 6-ї і 12-ї армій Південно-Західного фронту. Багато талановитих командирів потрапили в полон, в їх числі був Іван Музиченко. Битва під Уманню завершилася оточенням, з якого зуміли вибратися близько 10 тисяч бійців.

Близько 60 тисяч солдатів були поміщені в “уманську яму” – неофіційна назва створеного фашистами концентраційного табору біля міста Умань. Полонені утримувалися в жорстоких умовах, щодня гинуло більше сотні людей.

Ціною своїх життів хоробрі солдати, що билися в цій страшній битві, зуміли затримати наступ збройних сил противника. В результаті було виграно дорогоцінний час, за який була проведена евакуація частини промисловості на схід країни.

Німецький полон

6 серпня 1941 року Іван Музиченко отримав поранення і був захоплений в полон. Його направили в німецький госпіталь в Рівному, а потім в госпіталь у Володимирі-Волинському. Після нетривалого лікування він потрапив до табору військовополонених “Хаммельбург”. На пропозиції німців перейти до них на службу Музиченко відповідав відмовою, категорично відкидаючи принизливі пропозиції ворогів своєї Батьківщини про співпрацю.

Командир Російської визвольної армії (РОА) Андрій Власов пропонував Музиченко вступити в РОА, але отримав категоричну відмову. Згодом Власов був засуджений за звинуваченням у державній зраді і 1 серпня 1946 року страчений через повішення.

У покарання за відмову перейти на бік противника було прийнято рішення перевести Музиченко до в’язниці у фортеці Вайсенбург, в якій полонені утримувалися в важких умовах. У в’язниці він став керівником підпільної організації генералів, які опинилися в полоні.

У полоні Іван Миколайович зустрівся з колишніми командувачами арміями Південно-Західного фронту – Михайлом Івановичем Потаповим і Павлом Григоровичем Понеделиным. Після повернення з полону М. І. Потапов був відновлений на службі і продовжив свою військову кар’єру. Інша доля спіткала П. Р. Понеделина. Його засудили за зраду Батьківщині і засудили до розстрілу. 13 березня 1956 року він був реабілітований посмертно.

Дивіться також:  Гігієна в середньовічній Європі: міфи, історичні факти, реальні історії, гігієнічні та побутові труднощі

Іван Миколайович перебував у таборі Моссбург, з якого він разом з іншими військовополоненими був звільнений силами американської армії 29 квітня 1945 року. Завершилося фізично і морально важкий для генерала перебування в полоні.

Післявоєнний час

Після звільнення з німецького полону радянські генерали були відправлені на лікування в госпіталь на березі Дунаю. Через місяць їх доставили в представництво радянської військової місії в Парижі. У столиці радянських військових запрошували на різні прийоми і зустрічі, влаштовували для них екскурсії по музеях, картинних галереях і французьким середньовічним палацам.

21 червня генерали прибули до Москви. Іван Музиченко до грудня проходив державну перевірку, за підсумками якої він був відновлений у званні і в партії, йому повернули нагороди, яких він був удостоєний за участь у Великій Вітчизняній війні. Незабаром Іван Миколайович був призначений на посаду заступника командуючого Приволзьким військовим округом.

Наприкінці 1946 року Музиченко направили на курси при Військовій академії Генерального штабу. Діяльність Військової академії генерального штабу в післявоєнний час була спрямована на вдосконалення системи підготовки кадрів для управління Збройними Силами.

Через рік він успішно завершив своє навчання. Поранення, контузія і позбавлення за час перебування в таборі військовополонених підірвали здоров’я генерала, тому він не міг повернутися на державну службу і у грудні 1947 року вийшов у відставку.

Смерть

Після виходу у відставку Іван Миколайович Музиченко жив у Москві і брав участь у роботі військово-наукового товариства, був найбільшим у країні культурно-просвітницьким армійським центром.

8 грудня 1970 року Іван Миколайович помер. На момент смерті йому було 69 років. Урна з прахом генерала зберігається в колумбарії Новодівичого кладовища.

Нагороди

Генерал Музиченко Іван Миколайович нагороджений чотирма орденами Червоного прапора, які вручалися за особливу хоробрість і мужність, показано захисту Батьківщини. Нагороди йому були вручені в 1938, 1940, 1946, 1957 роках.

У 1946 році російському герою було присуджено Орден Леніна. У нагородному листі наводиться наступна формулювання: “За участь у Великій Вітчизняній війні і отриману важку контузію в боях гідний нагородження орденом Леніна”.

Крім поданих вище нагород, Іван Миколайович був нагороджений медалями, які в даний час бережуть його нащадки і демонструють як сімейну реліквію людям, які цікавляться життям хороброго учасника Великої Вітчизняної війни Музиченко Івана Миколайовича.