Помер, – і хоч були у нього деякі грішки, однак опинився Яшка в раю.
Дивиться Яшка – небачено добре в раю: посеред зеленого лугу, на золотому стільці, сидить господь Саваот, сиву бороду погладжує, озирається всевидячим оком, райські квіти нюхає, райське спів слухає; скрізь – у квітах, на деревах – херувими з серафимами осанну співають, а по світлому лузі, з веселим квітам святі угодники хороводом ходять і муками своїми хваляться.
– Господи, – кажуть, – ти дивись-ко, батюшко, як ми змучені, як понівечені, а все – заради імені твого! Шкірка у нас обдерта, тіло наше истрепано, ручки-ніжки изломаны, ребрушки назовні стирчать, а все – слави твоєї заради!
Слухає господь, – трошки морщиться.
– Та вже гаразд! – каже. – Вже чув я це, адже ви майже дві тисячі років одне і те ж співаєте. Ну – постраждали, помучилися, покірно дякую вам за це, тільки – заспівали б ви хоч разок веселе що-небудь, а?
А святі угодники знову своє:
– Господи, – кричать, – любий ти наш, перевірте до: ніжки у нас переламані, ручки вывихнуты, адже як ми страждали! І палили нас, і тиснули, і голодом морили, і чого тільки не робили, а все тобі, господи, заради!
Зітхає господь, погоджується:
– Вірно, братці! Ви мене Прославили мученьем, так обійшли веселощами!
А святі угодники знову своє тягнуть.
Дивиться на них Яшка з-за райської яблуні, – вони всі худі, темненькі, котрі прихрамывают, які навкарачки повзуть, в одних – очі виколоті, в інших – відрубані голови, – угодники божий під пахвами тримають їх, як кавуни. В сторонці шістнадцять тисяч святих дів лежать, сохнуть, у дровітні складені. Варвара Великомучениця перед Пантелеймоном Цілителем кривавими ранами хвалиться, Катерина Іванові Воїнові про своїх муках розповідає, а серафими з херувимами всі осанну співають, і деякі, від втоми, фальшивлять.
Чує Яшка – говорить господь тихенько апостолу Петру:
– Багато у мене, Петре, праведників, а – скушновато мені з ними! Напускав ти їх в рай – надмірно…
Відповідає апостол Петро:
– Ти сам, господи, знаєш, я готовий змінити, так – адже тепер зміниш? Це – Павлово справу, він, лисий, інтернаціонал цей влаштував…
– Ех, Павле, Павле! – зітхає господь. – І моєму синові він євангеліє зіпсував, і мені від нього життя немає…
Дивиться Яшка, слухає, не все йому зрозуміло, а що скушно у раю, це він прекрасно відчуває: ні їсти, ні пити не хочеться, грати теж не хочеться, і на душі смутно, неначе він журавлинним киселем об’ївся.
«Чого вони побоями-то хваляться? – думає Яшка, дивлячись на святих. – Мене не менше били, та я мовчу! У нас, на землі, один одного як б’ють, кістки в крихітки дроблять, а – нічого!»
І стало Яшке шкода бога, – яка в нього життя? Все навколо ниють, ніхто побоїв не соромиться, а ще в честь і заслугу терпіння своє ставлять собі.
І ось, коли ангели зняли сонце з неба, сховали його під престол господній і настала ніч і праведники вляглися спати, – вийшов Яшка з-за яблуні, підійшов до престолу і каже:
– Господи, а господи!
Подивився на нього господь, запитує:
– Ти звідки?
– З Петербурга.
– Чого рано помер?
– Да-а, – сказав Яшка, – рано! Інший би на моєму місці ще раніше здох…
– Алі важко жилося? – лагідно запитав господь.
Тьохнуло серце Яшкино, він хотів розповісти богу про свою важку життя, та згадав, як святі угодники скаржилися, і стримався, тільки крякнув. І замість того поважно сказав:
– Слухай-ко, господи, повернув би ти мене на землю!
– Навіщо? – запитав господь.
– Та що мені тут робити? Скушно тут. Ось і сам ти апостолу говорив, що скушно…
– Дивак! – усміхнувся господь. – Та тебе там знову будуть бити!
– Нічого! – сказав Яшка. – Відгамселять за справу – не поскаржусь, а даремно будуть бити – не дамся!
– Ти хоробрий! – усміхнувся господь.
– Слухай-ко, – діловито сказав Яшка, – ти ось що зроби, ти поверни мене назад на землю, а я там вивчусь на балалайці грати, і коли другий раз помру, так буду тобі веселі пісні співати з балалайкою, – добре? І тобі веселіше буде, і я недарма стану в раю стирчати.
Подивився на нього господь з-під густих брів, погладив бороду сиву і тихенько запитав:
– Алі тобі, Яшка, шкода стало мене?
– Шкода! – сказав Яшка. – Надоедные боляче угодники-то твої!
Тоді Саваот доторкнувся до голови його легкою рукою і сказав:
– Ну, спасибі тобі, друже мій милий, – за всі віки ти перший пожалів мене! І – вірно ти надумав, – з твоїм серцем в раю робити нічого; іди, милий, на землю, в її скорботи і радості, йди – шкодуй всіх земних людей, служити їм вірою, як богу, допомагай їм у працях, втішай в горі висів в печалях – тут тобі і нагорода буде! Іди дружок, живи во славу людям!
І наказав господь Петра-апостола відкрити двері раю, а херувимів знести Яшку на землю.
– Прощай! – сказав Яшка, кивнувши головою господу. – Не нудьгуй, я скоро повернуся!
Вперше казка надрукована в журналі «Північне сяйво», 1919, № 1 – 2, січень – лютий.
Сюжет оповідання Горького Яшка
Основним персонажем твору є хлопчик по імені Яшка.
Ледь Яшке виповнюється десять років, хлопчик помирає, не витримавши важкої земного життя, в якій на його долю випадають лише побиття і постійний голод. Після смерті Яшка виявляється в раю, потрапивши туди за земні страждання.
Опинившись в райському місці, хлопчик бачить навколо чудову природу з зеленим лугом, незвичайними квітами і відчуває небачену до цього моменту радість існування, мріючи, що буде проводити час в веселощі й радості.
Однак цю захоплену картину псують знаходяться в раю святі угодники, які постійно ведуть розмови про своїх минулих муках, підносячи їх як власних заслуг. Вони не бачать навколишньої краси і не бажають нічим більше займатися, як тільки говорити про своїх земних муках.
Навіть господу богу їх поведінку набридло, оскільки він стомився слухати святих угодників.
Яшка незабаром теж втомився від безперервних скарг угодників, хлопчик сумує так, що не може ні їсти, ні пити. Він вирішує попросити у бога можливості знову опинитися на землі, незважаючи на його минулої важке життя. Яшка мріє, опинившись в земному житті, здійснювати допомогу людям, втішаючи їх в горі і звеселяючи в печалях, навчившись грі на балалайці. Бог звільняє Яшку від нудного життя у раю.
Основна ідея казки полягає в бажанні людини, навіть маленького, боротися за краще майбутнє.