Князь Ігор
Ігор – великий князь, що володіє великою владою над людьми й землями.
У слові він представлений як хоробрий, сміливий, амбітний, але гордий і необачний чоловік. Ігор хотів домогтися великої слави і виступив у похід на половців, зірвавши тим самим похід своєму братові Святославу. Вирушаючи в бій, князь Ігор дотримувався власних інтересів, а не інтересів країни. Думаючи лише про свої бажання в гонитві за особистою славою і популярністю, він накликав на Русь страшну біду.
Похід Ігоря з самого початку був приречений на провал – великий князь побачив сонячне затемнення, передвіщає поразку. Він кинув виклик природного явища, що говорить про його мужність і навіть безрозсудності.
У Ігоря не вийшло застати половців зненацька. Князь боровся відчайдушно, думаючи лише про свою батьківщину, але зазнав поразки: «На третій день до полдню впали прапори Игоревы».
Ігор потрапляє в полон, гірко переживає позбавлення волі і смерть свого улюбленого брата. Він кається у скоєному, розуміючи, що якщо б зібрав велике військо, відмовився від міжусобної ворожнечі, то русичі здобули б перемогу.
Ігорю вдається втекти з полону завдяки своїй кмітливості, розуму і рішучості.
Дослідники кажуть про князя Ігоря, як про патріота і захисника, але разом з тим вони засуджують його за необдумані рішення, викликані чварами.
Князь Всеволод
Всеволод – брат Ігоря, правлячий Курскими землями. Автор дає героєві прізвисько Буй-Тур, створюючи образ могутнього російського богатиря. На Русі називали турами диких биків, таким чином, це слово означає мужність і велику силу.
Творець слова говорить про юному віці Всеволода, ймовірно, на момент походу йому було близько 30 років.
Князь, вважаючи, що ніхто, крім нього, не зможе захистити його рідну землю, відгукнувся на заклик свого брата Ігоря. Вони разом виступили в похід, щоб домогтися геройською слави.
Всеволод постає перед читачем надійним, стійким воїном, який може міцно тримати оборону від раптово напали половців. Автор так само зображує його чудовим полководцем, здатним досягти відданості і поваги свого великого війська.
В бою Всеволод показав себе як безстрашний воїн, відчайдушно бився з ворогами, і забув геть про все: про свою дружину і про свого дорогоцінного життя. На жаль, князь гине на полі бою, але його хоробрість і бойовий дух підтримували Ігоря і всю дружину до кінця битви.
Князь Святослав Київський
Святослав Київський, якого автор називає слова у своєму творі батьком Ігоря і Всеволода, насправді їм доводиться двоюрідним братом. Його вік на момент битви – 60 років. Він набагато розумніший, досвідченіший і обережніше в рішеннях, ніж інші князі. Автор ідеалізує його образ, являє Святослава, як ідеального правителя: мудрим, грізним, істинним патріотом Святої Русі.
Святослав відноситься до Ігоря та Всеволода з братньою любов’ю і ніжністю, ласкаво називаючи їх дітьми, улюбленими чадами. Однак він судить князів за те, що вони поодинці, з невеликим військом, виступили проти спільного ворога.
Старий князь знав, що врятувати Русь можна тільки об’єднавшись, припинивши міжусобиці і нескінченні чвари між князями. Але його ніхто не бажав слухати, кожен хотів знайти свою власну вигоду. Святослав же, будучи людиною чесною і дотримуються старих принципів, не розумів цього егоїзму.
Ярославна
Княгиня Ярославна є дружиною Ігоря. У «Слові о полку Ігоревім» вона представлена вірною, скромною, турботливою дружиною, яка чекає свого коханого чоловіка додому з війни, сумує і плаче по ньому.
Ярославівні присвячена третя частина твору, яка називається: «Плач Ярославни». Це найсумніша, скорботна частина твору. Ярославна співає пісню про те, як матері і дружини журяться про своїх близьких, загиблих у славетному бою. Вона, будучи уособленням всіх жінок, чиї рідні пішли на війну і не повернулися, показує їх нескінченні душевні страждання і біль.
Автор показує Ярославівну справжньою російською жінкою, здатною на велику любов і самопожертву. Вона звертає до природним силам: до сонця, до вітру, до Дніпра, в надії отримати від них хоч якусь допомогу. Ярославна не знає, що Ігор живий, що він потрапив у полон, але вона все одно продовжує його чекати, свято вірячи в його повернення.
Саме за допомогою образу Ярославни автор втілює патріотичну ідею об’єднання і уславлення руської землі, її народу, намагаючись викликати тим самим повагу і захоплення у читача.
Боян
Представлений у творі давньоруським поетом і співаком. Боян не належить до дійових осіб, але є незамінним елементом в слові. Автор часто згадує його як відомого співака того часу, воспевающего великих князів, їх славні подвиги, битви, походи.
У «Слові о полку Ігоревім» Боян грає на струнному інструменті, швидше за все на гуслях. Автор так само називає його віщим, чародієм.
