Тарас Бульба-головний герой повісті М. В. Гоголя, являє собою збірний образ, що втілив у собі всі основні риси запорізького козацтва. Це старий воїн, який все своє життя провів у походах, боях та в розгульних бенкетах. Незнищенний дух свободи робить його неприборканим і примхливим. Однак, як людина військова, Тарас відмінно знає, що таке військова дисципліна. Адже він не простий козак, а полковник, вміє змусити людей підкорятися, і вести їх за собою.
Високе положення Тараса Бульби в Запорізькому війську підкріплюється його міцним матеріальним становищем. У нього є велике господарство, багато землі, хутори, селяни та інше. Втім, вдома він з’являвся вкрай рідко, надавши дружині займатися господарством, так і вихованням двох синів, яких ми бачимо в повісті вже дорослими людьми, які повернулися додому після отримання освіти.
До дружини Тарас ставиться зверхньо, як до істоти нікчемного, не має права голосу. Своїх синів суворий батько також закликає не піддаватися жіночої любові, навіть якщо ця любов – материнська, щоб не «обабиться», не розм’якнути душею. Він хоче бачити в них міцних воїнів, сильних і витривалих, справжніх бойових товаришів. Тому при першій же зустрічі з ними після довгої розлуки затіває зі старшим бійку з метою перевірки його темпераменту і бійцівських якостей. Адже йому потрібно знати, кого він привезе в Запорізьку Січ, чи не соромно буде показати нащадків своїм товаришам.
Думка бойових товаришів означало для Тараса Бульби дуже багато. Адже саме дух товариства міцно об’єднував Запорозьке військо. Любов до Батьківщини, честь і військове братерство завжди ставилося козаками вище любові до сім’ї та прихильності до домашнього вогнища. В самій драматичній фінальній сцені твори герой, гинучи болісною смертю, не перестає думати про своїх бойових товаришів і все-таки вказує їм шлях до порятунку.
Сенсом життя Тараса Бульби було служіння своїй країні, своєму народові, християнської віри і Запорізької січі. Зради цих ідеалів він не прощав нікому, навіть власному сину. Дізнавшись про перехід Андрія на бік поляків, Тарас власноручно вбиває його зі словами: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Тим дорожче був для старого полковника єдиний син Остап, який показав себе хоробрим воїном, повністю виправдав очікування батька. Тому, коли Остап потрапляє в полон, батько робить все можливе, щоб врятувати сина. Однак, всі його спроби терплять провал. Останній раз Тарас бачить сина під час страти. Змучений тортурами, Остап звертається до незримого батька зі словами: «Де ти? Чи чуєш?» І в цей страшний мить Тарас забуває про всю свою суворість і стриманість, знехтувавши небезпеку, що загрожує йому небезпека, відповідає: «Чую!»
