Олександр Сергійович Пушкін є автором великої кількості відомих творів. Знайомство з його творчість починається з дитинства і до глибокої старості приємно перечитувати його вірші «Я помню чудное мгновенье», «Квітка», «Мені пам’ятне інший час», а так само його безсмертні поеми «Руслан і Людмила», «Кавказький бранець», «Цигани», «Мідний вершник» та інші.
Кожне творіння А. С. Пушкіна, просякнуте хвилюючим сюжетом і глибоким змістом. У творах немає нічого зайвого, і кожен персонаж несе посилання для свого читача. Кожне окреме творіння заслуговує окремого особистої уваги.
Поема «Цигани» є завершальною в романтичному циклі творів А. С. Пушкіна. Воно було написано в 1824 році, в Кишиневі. Автор в цей момент перебував у засланні і проводив більшу частину часу за спостереженням циганського етносу. Перейнявшись до буття цього народу, Пушкін створює поему «Цигани», яка є певною відповіддю на вже раніше написану поему «Кавказький бранець». Автор був вражений і зачарований філософією вільного народу – циганами і свободою у відносинах між чоловіком і жінкою.
Сам твір представлено в композиції за всіма правилами романтизму. Правда, він представлений в більш критичною формі, так як сам Пушкін продовжує свій конфлікт з Байроном. На його думку, повернення до природного середовища є не розвитком творчості особистості, а її гальмування і застій.
У поемі присутній основний конфлікт – це зіткнення двох світів: сучасного і первісного. У першому існують закони, права і порядок, а в другому ритуали, звичаї і канони. Не обійшлося і без любовної лінії, яка відбувається між Алеко і Земфірою. Остання є дочкою старого цигана і живе вільним життям у таборі. Якраз вона і призводить Алеко в табір і знайомить його з місцевими звичаями.
Алеко є головним персонажем поеми. Він тікає з міста, так як не в силах миритися з несправедливістю, фальшей і лицемірством оточуючих. Душу Алеко уособлює образ Місяця. Адже уві сні, Місяць була затемненій, як і душевний стан головного персонажа.
