Євгеній Онєгін» – роман, написаний Пушкіним, є одним з культових російських творів, що здобули світову славу і перекладений на безліч мов. Також це один з романів, написаних у віршованій формі, що надає йому особливу стилістику і ставлення до твору широкого кола читачів, які часто цитують уривки напам’ять, пам’ятаючи їх ще зі шкільної лави.
Олександр Сергійович витратив близько семи років для повного завершення оповідної лінії. Він починає роботу над першими строфами на початку травня 23-го року, розташувавшись на території Кишинева і дописує останні рядки твору 25 вересня 1830 року в Болдіні.
Автор скрупульозно вважав час, який витратив на написання твору, в нотатках він говорить про те, що загалом у нього пішло 7 років 4 місяці 2 тижня 4 дні.
Глава I
Починає творити віршований твір Пушкін в Кишеневі 9 травня 1823 року. Закінчує її в цьому ж році 22 жовтня на території Одеси. Потім автор переробляв написане, тому світло глава вийшла тільки в 1825 році, а друге видання отримало світ аж у кінці березня 1829 року, коли книга була фактично закінчена.
Розділ II
Другу главу поет починає відразу, як тільки була закінчена перша. До 3 листопада було написано 17 перших строф, а 8 грудня була закінчена і включала в себе 39. У 1824 році автор переробив голову і додав нові строфи, випущена вона була тільки в 1826 році, але з особливим зазначенням, коли вона була написана. В 1830 році була випущена в іншому виданні.
Розділ III
Написання уривка Пушкін починає 8 лютого 1824 року в курортній Одесі, а до червня він встиг дописати до місця, де Тетяна пише лист коханому. Решту він творить в улюбленому Михайлівському і закінчена 2 жовтня 1824 року, видання вийшла в середині жовтня двадцять сьомого року.
Розділ IV
У жовтні 1824 року, перебуваючи в Михайлівському, поет починає писати чергову главу, що розтягується на кілька років, за інших творчих ідей. Це сталося через те, що автор протягом цього часу працював над такими творами, як «Борис Годунов» і «Граф Нікулін». Закінчив автор роботу над головою аж 6 січня 1826 року, в цей момент автор дописує останню строфу.
Опублікована вона була ще пізніше, коли була закінчена робота над п’ятою головою. Обидві голови звернені до Плетньову, який був близьким другом автора.
Розділ V
П’яту главу автор починає за кілька днів до того, як закінчив попередню. Але написання зажадало час, так як створювалася вона зі значними перервами в творчості. 22 листопада 1826 року Олександр Сергійович закінчив цю частину розповіді, а після вона кілька раз редагувалася, поки не вийшов готовий варіант.
Видання було об’єднано з попередньою частиною оповідання і надрукована в останній день січня 1828 року.
Розділ VI
Уривок твору Олександр Сергійович почав творити, перебуваючи в Михайлівському впродовж 1826 році. Точних дат написання немає, так як початкові рукописи не збереглися. За припущеннями він закінчив її у серпні 1827 року, а в 1828 році була видана для широкого кола читачів.
Розділ VII
За припущенням критиків сьома глава була розпочата відразу після написання шостий. Значить приблизно в серпні 1827 року. Саме оповідання писалося з великими перервами у творчості, а до середини лютого 1828 року було створено лише 12 строф. Голова була закінчена в Малинниках, а після була видана книжкою, але тільки до середини березня 1830 року.
Розділ VIII
Розпочато 24 грудня 1829 року і закінчено тільки в кінці вересня 1830 року на території Болдіна. 5 жовтня 1831 року на території Царського Села Пушкін пише уривок письмового звернення Онєгіна до коханої. Главу повністю видають в 1832 році, а на обкладинці стоїть напис: «Остання глава «Євгенія Онєгіна»».
Глава про подорож Онєгіна
Частина розповіді не була надрукована у цілісному романі, але була написана, за припущенням автора він хотів розташувати її на восьмому місці відразу після сьомої глави, і підвести до смерті Онєгіна у творі.
Закінчив главу автор 18 вересня 1830 року, а уривки її опублікували частково в різних виданнях.
Глава X (чернетки)
Олександр Сергійович Пушкін планував випуск частині твору, але вона так і не була видана, а до сучасного читача дійшли лише окремі уривки і чернетки. Імовірно автор збирався відправити головного героя в далеку подорож по території Кавказу, де він повинен був бути убитий.
Але до читача сумна кінцівка не дійшла, вона була і так досить трагічною, так як сам Євген пізно усвідомив почуття, які були в нього сильні, а його кохана вже встигла вийти заміж.
Відмінною особливістю є те, що всі голови видавалися окремо, а тільки потім була видана книга повністю. Суспільство того часу з нетерпінням чекала виходу чергових уривків, щоб дізнатися, чим закінчилася доля Євгенія Онєгіна, який не зміг побачити щирих почуттів вчасно. Деякі з частин так і не побачили світла, так як наприклад глава десята. Читачам залишається лише гадати, як склалася доля головних героїв після закінчення книжкового оповідання.
Історія створення Євгенія Онєгіна коротко
«Євгеній Онєгін» – перший твір, написаний у реалістичному напрямі і єдиний приклад роману у віршах у російській літературі. По сей день займає найважливіше місце в багатогранній творчості великого російського поета і письменника Олександра Пушкіна. Процес написання твору з перших до останніх строф романа зайняла багато років. За ці роки відбулися одні з найважливіших подій в історії країни. В цей же час Пушкін «перероджується» першого письменника-реаліста російської літератури, руйнуються колишні погляд на дійсність. Це, звичайно, знайшло відображення і в романі. Змінюються цілі і завдання Олександра Пушкіна як автора, композиційна побудова і план «Онєгіна» набувають інший вигляд, характери і долі його героїв втрачають певну частину романтизму.
Олександр Сергійович працював над романом більше семи років. У творі втілено в життя вся душа поета. На думку самого поета, роман став «плодом розуму холодних спостережень і серця сумних заміт».
Процес створення роману Олександр Сергійович почав навесні 1823 року в Кишеневі, перебуваючи в засланні. Незважаючи на явний вплив романтизму, твір написано в реалістичному стилі. Передбачалося, що роман буде складатися з дев’яти глав, але в підсумку залишилося вісім. Побоюючись довгострокових переслідувань влади, поет знищив фрагменти голови «Подорож Онєгіна», які могли стати провокаційними.
Роман у віршах публікувався за випусками. Це називається «поглавное видання». У журналах друкувалися уривки. Читачі з нетерпінням чекали виходу нової глави. І кожна з них робила фурор в суспільстві.
Перше повне видання вийшло лише в 1833 році. Остання прижиттєва публікація відбулася в січні 1837 року і містила авторські поправки і друкарські помилки. Наступні видання піддавалися жорсткій критиці і цензуру. Проводилася заміна імен, уніфікувалась орфографія.
Із сюжету роману можна почерпнути практично все необхідне про епоху, в якій знаходяться діючі герої: характери, розмови, інтереси, мода. Автор гранично ясно відобразив життя Росії того періоду, побут. Правдива і атмосфера існування героїв роману. Іноді роман називають історичним, так як в даному творі практично досконально передана епоха, в яку розгортається основний сюжет. Так, відомий російський, літературний критик Віссаріон Григорович Бєлінський писав: «Перш за все в «Онєгіні» ми бачимо поетично відтворену картину російського суспільства, узятого в одному з найцікавіших моментів його розвитку” Виходячи з цього висловлювання, можна припустити, що критик розглядає твір як історичну поему. При цьому він зазначав, що в романі немає жодної історичної особи. Бєлінський вважав, що роман є непідробною енциклопедією російського життя і воістину народним твором.
Роман є унікальним твором світової літератури. Весь обсяг твору написаний незвичайної «онегинской строфою», виключаючи листи Євгена та Тетяни. Чотирнадцять рядків чотиристопного ямба були створені Олександром Сергійовичем спеціально для написання роману у віршах. Унікальне поєднання строф стало відмінною рисою твору, а згодом «онегинской строфою» Михайло Лермонтов в 1839 році написав поему «Тамбовська казначейша».
По-справжньому великий твір було створено Олександром Пушкіним в непрості роки його життя і життя країни в цілому, але роман у віршах з повною підставою можна вважати шедевром не тільки російської, але й світової літератури.
