Нерідко письменники черпають натхнення з дійсності і обставин, у яких перебувають. Пушкін у 1824 році перебував на засланні в місті Кишинів і там зумів пробути більше двох тижнів у циганському таборі. Цей досвід дозволив йому створити поему Цигани, яка описує існування циганського табору.
По суті, ця поема пропонує читачам розглянути проблематику двох різних світів. З одного боку ми бачимо світ цивілізації і культури, вихідцем з якої є Алеко. З іншого боку, перед нами циганський табір – фактично дике існування.
Світ цивілізації існує за законами і правилами, від яких, по суті, і лежить Алеко. Адже прийняті правила вироджуються в ницість і бруд під впливом людської природи (мається на увазі, звичайно, негативна сторона цієї природи).
Формально Алеко тікає від закону, від людського закону. Проте, ймовірно, в цьому Пушкін також має на увазі не тільки переслідування законом як таким, але й втеча від людського закону підлості. Головний герой поеми нарікає на ницість засад і скутість людей, які як би ви самі себе тримають у загоні фальші.
Біжить головний герой у циганський табір, який існує як би поза законом. Там діє традиція і ритуал. Якась справжня людяність, яка регулює повсякденність вільних людей.
Представницею циганського табору в поемі здебільшого є циганка Земфіра, яка стає коханою Алеко і народжує йому сина і мудрий батько Алеко, який наставляє героя щодо циганських порядків. Спочатку головний герой приймає новий світ, він стає його частиною, обґрунтовується, отримує сім’ю і джерело заробітку.
Тим не менш, у дійсності цей герой не змінюється повністю і на завершення поеми ми розуміємо – він втікав не тільки від людського суспільства, але і від самого себе. Він залишається один, і навіть цигани йдуть цього ревнивця, який знищує свою дружину і її коханця. Алеко не може примиритися і з новим світом і його порядками, яких як би і не існує.
Мудрий циган розповідає героєві про кохання циганок і просить не нарікати на тимчасовість цього феномену. Циганки можуть полюбити іншого і не варто чекати чогось іншого.
Традиція циган полягає у свободі, в тому числі і в тому, щоб надати свободу іншого. Вони надають Алеко зробити власний вибір, але не хочуть більше мати з ним нічого спільного. Алеко в свою чергу не розуміє цього неписаного закону свободи і не може надати свободи інших, хоча і прагне волі для себе.
Поема завершується сценою його самотності. Він ніби опиняється між двома світами в повній порожнечі, в якій йому належить зрозуміти себе.
За структурою поема близька до романтизму, хоча Пушкін і вносить деякий новаторство для свого часу. З основних образів, які використовує автор, слід зазначити образ Місяця, який також являє собою душу головного героя.
