Поняття мовної компетенції особливо часто зустрічається при вивченні іноземної мови. У загальному значенні під цим поняттям мається на увазі здатність продуктивно і правильно говорити чужою мовою, знання базових правил граматики і вміння правильно розуміти жести і міміку співрозмовника. Однак застосування цього поняття не обмежується лише сферою вивчення іноземної мови. Вимога наявності мовної та мовленнєвої компетенції пред’являється і до освіти дитини. Здатність взаємодіяти з однолітками і вміння правильно вести діалог відносяться до числа вимог Федерального державного освітнього стандарту.
Основні поняття
Мовна освіта має кілька складових. В першу чергу це оволодіння науковими знаннями про мову, тобто правилами і винятками з них, на базі яких функціонує мова. Це відноситься до рівня лінгвістичної компетенції. Далі для успішного оволодіння мовою потрібно скласти уявлення про його виразних засобах і навчитися користуватися різними функціональними регістрами мови, що являє собою навички мовленнєвої компетенції.
Але знання формальних структур, з яких складається мова, не означає оволодіння ним. Широко відома фраза вітчизняного лінгвіста Лева Володимировича Щерби: “Глокая куздра штеко будланула бокра”. Очевидно, що ні одне використаних у ньому слів не має сенсу, в той час як фраза цілком певним сенсом володіє. Людина, що приступив до вивчення російської мови, може вважати, що він просто ще не вивчив цих слів, і фраза Щерби щось значить.
Тому важливим елементом мовної освіти є оволодіння навичками комунікативної компетенції, тобто всіма видами і прийомами мовленнєвої діяльності, а також їх застосуванням у різних сферах життя. Комунікативна мовна компетенція являє собою не тільки здатність сприймати чужу мову. Здатність людини адекватно існуючим цілям реагувати на неї теж є дуже важливою вимогою до оволодіння мовою.
