Російська практика
У Росії ця практика прийшла з Заходу. Серед чинників, що сприяли її поширенню, відзначається масовий антисемітизм, підрив довіри населення до офіційної історіографії, низька інформованість громадян. При цьому основним стримуючим фактором залишається пам’ять про Велику Вітчизняну війну, яка всіляко культивується владою, а також негативне ставлення до нацизму.
Причому на відміну від більшості західних країн в Росії заперечення Голокосту з’явилося тільки після багаторічного замовчування цих нацистських злочинів у часи Радянського Союзу. Тільки з 2003 року ця тема включена в проект державного стандарту освіти, вважається обов’язковою для згадки у всіх підручниках історії.
В СРСР існували окремі публікації та монографії про геноцид євреїв. При цьому Голокост навмисно замовчувалося з ідеологічних мотивів. Вважається, що основною причиною цього був державний антисемітизм. При цьому деякі дослідники наполягають на тому, що Голокост в Радянському Союзі все ж був визнаний: часто цей період обходили мовчанням, як ніби вилучаючи його з історії, не стверджуючи, що нацисти не скоювали злочинів проти євреїв.
Дана практика існувала і на території пострадянської Росії. Це відбувалося із-за слабкого громадянського суспільства та недосконалого законодавства, тривалої боротьби з сіонізмом і політикою антисемітизму, а також через відсутність теми Голокосту в офіційному освіті, поширення і популярності націоналістичних ідеологій.
