Людина і суспільство нерозривно пов’язані один з одним. Кожен з нас взаємодіє з соціумом. На жаль, гармонії між двома поняттями часто складно уявити, бо один починає розуміти, що суспільство обмежує його свободу слова, вибору і дії. І відбуваються конфлікти, які в основному яскраво відображаються у творчості письменників.
Один з таких людей, що порушив проблему взаємодії людини і суспільства, є Максим Горький, який написав свою граціозну п’єсу «На дні», змушує замислитись над своїм існуванням.
Автор показав читачам людей, які перебувають на соціальному «дні», герої відірвані від сучасного світу, вони не взаємодіють з соціумом. В результаті і висувають свої істини і намагаються знайти своє призначення в житті.
У творі перед нами постає герой Сатин зі своєю істиною: « Людина! Це – чудово! Це звучить гордо!» Він вважає, що не слід проявляти жалість до людей, бо вони починають звикати до співчуття, бажаючи постійно відчути його від інших. А цього бути не повинно, інакше людина не буде прагнути до чого-небудь, так як у нього будуть на шляху виникати труднощі, з якими йому тяжко стане справлятися, і він буде вимагати втіхи від оточуючих. Людина, як стверджує Сатин, повинен бути стійким і сам справлятися зі своїми негараздами.
Антиподом ж у п’єсі герою стає добрий і жалісливий людина на ім’я Лука, який допомагає тільки тоді і тим людям, коли і які його просять про це. Він вселяє в серця надію на світле майбутнє, кажучи солодку брехню. Виходить, він бреше зневіреним людям для їх же порятунку, щоб вони не сходили з наміченої дороги, а навтішавшись, сміливо йшли далі. Але проблема полягає в тому, що добро, яке він надає нужденним, будується на обмані і брехні, а це страшне розчарування, бо не завжди таке діяння є правильним. Безумовно, «не завжди правдою душу лікують», але і постійна брехня ні до чого доброго не зможе привести. Із-за побудови ілюзій, людина уявляє собі свій ідеальний світ, змінюючи погляди і судження про справедливість життя. І це послаблює волю його характеру. Він припиняє бути сильним, стаючи слабкою людиною. Тоді-то він і починає вимагати жалості, щоб знайти розради. Але це не правильно!
Найсерйозніше, що відбувається в п’єсі: знаходження в нічліжці людей, які втратили надію на побудову світлого майбутнього. Вони регресують, не удосконалюючись. Герої стоять на місці, перебувають на «дні», від якого прокласти дорогу до чогось великого досить-таки важко.
Людина не може існувати без суспільства, він без нього гине. І люди, що представлені в п’єсі, це привід поміркувати над проблемою взаємодії людини і суспільства. Потрібно тільки сидіти, зарившись у підвалі, так міркувати про істину, яка не може принести користь оточуючим? Варто взяти себе в руки і піти відкритися світу, не боячись думки суспільства та його відмінних поглядів? Я вважаю, що потрібно вміти робити перші кроки. Може бути вони і стануть вирішальними у житті людини.
