Лестощі і розпусту
У творчості Марциала особливо слід виділити два аспекти. Це зображення статевої розбещеності, яка часто доходить до вчиненого безсоромності, а також плазування і лестощі перед заможними громадянами і богами. Беручи до уваги, що такі вірші належать одній з перших поетів своєї епохи, якого з захопленням читають його сучасники обох статей, доводиться визнати, що в той час література не відрізнялася високою моральністю, це одна з характерних рис суспільства часів імператора Доміціана.
Грязі немає тільки в одній книзі Марциала, яку він цілком присвятив самому Домициану, навмисне позбавивши від будь-яких непристойностей, у великій кількості присутніх в інших книгах. Але саме ця книга насичена зразками лестощів.
Виправдовуючи велика кількість непристойностей у своїх текстах, Марціал ще у передмові до першої книги епіграм посилався на своїх попередників, наприклад, на Катулла, якого багато хто вважав засновником римської еротичної епіграми. До того ж, як зазначав герой нашої статті, він прагне писати мовою своїх читачів, які мають тягу до безсоромності, люблять розгнуздані свята та видовища. При цьому Марціал не приховував, що його епіграми можуть бути привабливими не для всіх читачів:
Я б, Флакк, не бажав такої сухопарой подруги,
На руки якій могли б кільця сподіватися мої,
Тієї, що ляшкой шкребе і своїми коленьями коле.
Якій пилкою хребет, донизу стирчить списом.
Але подруги я тож не бажав би і в тисячу фунтів,
Тіло я точно люблю, але я не ласий на жир.
Очевидно, що людина, який сам дотримується строгих звичаїв, не стане так часто торкатися у своїй творчості тему вульгарності й розпусти. Для Марциала ж це не тільки вірний спосіб здобути популярність, але і метод познущатися, підкреслити ставлення певних осіб до самого цього явища.
Існує кілька сороміцьких фактів з біографії самого поета, які можна відновити за деякими його віршів. Але при цьому не варто забувати, що межі пристойності різні в різні епохи, тому те, що в наш час може здаватися вульгарним і неприйнятним, у часи Марциала було в порядку речей.
Якщо повертатися до теми лестощів до імператорів у творчості поета, а особливо до Домициану, то варто зазначити, що подібним чином в той час вів себе не тільки герой нашої статті. Такого ж типу твори писав його суперник і сучасник Стацій, який теж вважався видатним поетом. При цьому самі вони один про одного ніколи не згадували. Навіть Квінтіліан, з міркувань особистої безпеки, вважав необхідним лестити такого імператора, як Доміціан. Але нікому не вдавалося робити це так віртуозно, як Марциалу. Його лестощі в окремих випадках була настільки груба і протиприродна, що його можна було навіть запідозрити у відверте знущання, у подвійному дні. Але при зміні політичних обставин Марціал вже вихваляє наступників Доміціана, а самого імператора сварить, прославляючи, наприклад, Нерву.
Примітно, що сам поет у своїх эпиграммах іноді поблажливо ставився до неприкритої лестощів, відзначаючи, що вірші без оцту” нікому не інтереси.
Такі твердження можна знайти в творах Марка Валерія Марціана. Цитати це тільки підтверджують:
Солодкі тільки одні ти пишеш завжди епіграми;
Блиску побільше у них, ніж рум’ян на обличчі.
Солі ж крупинки там немає, гіркої жовчі там краплі не видно.
Все ж, божевільний, ти чекаєш, щоб вони читалися.
Але адже якщо оцту немає, і їжа сама неприємна;
Якщо посмішка мертва, не миловидно особа.
Яблук медових і фіґ позбавлених смаку дитині дати можеш;
Мені ж смокву хийскую дай, – в ній є укол мову.
