Невід’ємним атрибутом сучасного життя є гроші як основний засіб платежу. Це і паперові банкноти і металеві монети, і пластикові картки. Але на протязі великого періоду людської історії грошей не існувало і практикувалася мінова торгівля.
Натуральний обмін: історія появи
Говорити про його виникнення можна вже у племен, що жили первіснообщинним ладом. У той час економіка не відрізнялася складністю. Для виживання люди займалися збиральництвом і полюванням. З плином часу вони змогли одомашнити тварин і зайнялися розведенням худоби і землеробством.
Потім відбувся поділ праці. Одні працювали в полі, інші пасли худобу, треті обробляли туші, здирали шкури з убитих тварин. А пізніше стала проявлятися спеціалізація і серед племен. Так, одні з них займалися переважно землеробством, а інші-скотарством, треті – виробництвом будь-яких господарських предметів.
Коли в племені стало вироблятися товару більше, ніж йому потрібно для споживання, стали утворюватися надлишки. З’явилася можливість мінової торгівлі. Тобто можна було обмінятися з іншим плем’ям, віддавши йому надлишки і отримавши за це потрібні речі або продукти.
Мінова торгівля в Стародавньому Єгипті
Там вона переважала, починаючи з часів Раннього царства, яке існувало з 3000-го по 2800-й рік до н. э. Тоді, за правління перших двох династій, лише починав створюватися державний апарат і прошарок писарів – чиновників для його обслуговування.
Грошей в Стародавньому царстві не існувало. Всі розрахунки відбувалися з допомогою інших товарів, тобто за допомогою натурального обміну. Велике чиновництво отримувало свій дохід від власного майна або того, яким вони управляли від імені правителя. Сам же фараон був найбільшим землевласником.
Мінова торгівля вважалася у єгиптян дуже зручною. Всі торгові операції і виплата зарплати, збір податків обходилися без використання грошей. Можна було, наприклад, обміняти зерно на деревину, гусака, худобу. Але при цьому була приблизна міра вартості товарів.
У часи Нового царства в якості такого зразка виступала виготовлена спіраль з мідного дроту під назвою «утен». Його при міновій торгівлі в Єгипті використовували лише в тих випадках, коли потрібно було компенсувати різницю, яка виникала у вартості обмінюваних товарів.
Але ціна товару, як правило, вимірювалася у відповідності з зазначеним еталоном. У храмі єгипетського бога Тота було знайдено зображення, на якому є податний список. Навпроти кожного предмета там зазначена його вартість, яка виміряна в утенах.
Існувала й інша одиниця вартості, яка називалася «дебен». Вона ставилася до вартості предмета відповідно до його вагою.
Потрібно відзначити, що Єгипет володів високим рівнем як внутрішньої, так і зовнішньої мінової торгівлі, що сприяло його високому рівню розвитку.
Цінний товар для обміну
В якості такого, як правило, виступав худобу. Особливо популярними та цінними вважалися коні, а в ісламських країнах – верблюди. В Єгипті в цьому плані дуже цінувалося зерно. Існували навіть зернові банки. Так що зерном можна було розраховуватися, не вдаючись до його фізичного переміщення. У стародавніх греків був створений зерновий центробанк. У слов’ян довгий час не використовувалося зерно, хутро хутрових звірів або куни. Це шкура, розрізана на шматки.
Як платилися податки?
Виникає питання про те, як платилися податки при відсутності монетної системи. Наприклад, в тому ж Єгипті землевласники і селяни віддавали в скарбницю частину свого врожаю, а ще одяг і тканини, виготовлені їхніми дружинами і дочками. Численне чиновництво багатіло завдяки царям. В обмін на свої послуги вони отримували різні дари, які записувалися на їх ім’я. Їх і обкладали податками, ними ж вони і розплачувалися.
Проблеми натурального обміну
Одним з найбільших труднощів, пов’язаних з міновою торгівлею, було питання оцінки товару. Для його вирішення проводилося обчислення пропорцій, наприклад, скільки яблук потрібно віддати за десяток яєць. Здебільшого воно залежало від випадкових факторів. Пропорція могла визначатися у відповідності з потребою, яка існувала у конкретного племені в тому чи іншому продукті, а також залежала від того, хто був продавцем.
Але це не було єдиною проблемою. Наприклад, багато товарів залежали від сезону. Тоді поставало питання, як яблука обміняти на зерно, якщо у потенційного покупця немає можливості зберігати цей швидкопсувний продукт. В такому разі потрібно було обміняти його на що-небудь третє, що не так швидко обесценивалось з плином часу. А вже потім придбати пшеницю. Таким чином виникав і потрійний, і четверний обмін.
Наприклад, у когось є яблука, а йому знадобилися чоботи. Однак швець відмовляється від яблук, але хоче отримати пшеницю. Тоді потрібно знайти покупця, у якого є пшениця і яким потрібні яблука, а потім обміняти пшеницю на чоботи. Найбільш вигідним товаром був худобу, так як він не був швидкопсувним предметом. Однак тварин потрібно годувати… Таке от нелегка справа – мінова торгівля.
Перехід до грошей
Поступово товарні гроші втрачали свою актуальність. На продукти стали обмінювати, наприклад, зуби кашалотів, черепашки, намисто, тютюн. Але про зародження грошей можна говорити, починаючи з поширення металу. Спочатку обмінювалися цвяхи, кільця, наконечники для стріл, начиння, зроблена з металу. Пізніше в побут увійшли злитки, що мають самі різні форми. Вони і стали аналогами монет.
В Італії, в святилище Аполлона, при розкопках знайшли майже 300 кг подібних злитків. Їх жертвували богу, щоб зцілитися від недуг. Таким чином і з’явилися монети, які, природно, були більш зручними.
Однак було б помилкою вважати, що натуральний обмін – це атрибут далекого минулого і є показником нерозвинених економічних відносин. Потрібно відзначити, що він був дуже популярний у нас в країні в перший час після розпаду Радянського Союзу під назвою «бартер». Це було зумовлено труднощами, що виникли у сфері грошового обігу.
