Інтерес до робіт Нікітіна
Праці Нікітіна викликали великий суспільний інтерес. Вже після виходу його першої книги “Праві ми?”, яка побачила світ у 1963 році, позицію педагога стали активно обговорювати. Багато критикували її, так як в ній прямо пропонувалося відхилятися від існуючих та усталених медичних і педагогічних норм.
Право Нікітіна на власне бачення і свій підхід визнав радянський математик і основоположник кібернетики Олексій Ляпунов. Позитивно про його методи висловилися вчені Ілля Аршавський і Микола Амосов. Справа в тому, що медичні дослідження, які проводилися регулярно, не виявляли жодних відхилень у дітей Нікітіних, що зайвий раз доводило їх правоту.
Критика Нікітіних в сучасній Росії
Вже в 1988 році німецька журналістка Маріанна Бутеншен опублікувала книгу, в якій були зібрані бесіди з виросли дітьми Нікітіних. У Росії її переклад з’явився через 12 років, вже після смерті самого педагога.
Причому з книгою надійшли вельми непривабливо, використавши інформацію у спотвореному вигляді і представивши її, як свіже інтерв’ю 2000 року, без посилань на першоджерело і вказівки реальних дат, коли записувалися інтерв’ю. Сам Нікітін помер незадовго до цього – 30 січня 1999 року, йому було 83.
Багато в чому із-за цієї публікації в російському інтернеті з’явилася велика кількість негативних відгуків на методи Нікітіних, засновані, в основному, на цій книзі. Але ніякої серйозної критики їх досвіду так і не послідувало. З 2011 року існує сайт сім’ї Нікітіних, на якому діти педагога переконують, що позитивно оцінюють досвід своїх батьків і задоволені тим вихованням, яке отримали в дитинстві. А зараз вони самі активно розвивають ці традиції вже з власними дітьми.
Цікаво, що до 2002 року у Нікітіна було 27 онуків і вже три правнуки.
