Образ Демона в однойменній поемі М. В. Лермонтова представлений занепалим ангелом, який, нехтуючи всі і вся творіння Бога, одного разу не зміг залишитися байдужим перед красою грузинської княжни Тамари. Він вже не отримує задоволення від колишніх злих діянь, а тому вирішує домогтися любові Тамари і заволодіти її душею навічно, взявши її до себе в подруги.
По злому наміру Демона наречений Тамари гине по дорозі до неї. Вся княжа родина невтішна у своєму горі, в особливості Тамара, але Демон є до Тамари вночі в прекрасному обличчі і заспокоює її своїми промовами. З цього моменту він починає її переслідувати і кожну ніч відвідує княжну. Коли Тамара, не підозрюючи про істинну природу своїх бачень, вирішує сховатися в монастирі від злої напасті, Демон довгий час не вирішується знову до неї підступитися. Але він уже заволодів думками Тамари, і життя без нього їй вже не в радість, а тому, почувши одного разу її плач про нього, він знову приходить до неї.
Демон благає Тамару прийняти його, розповідає про свої злодіяння, яким немає прощення, каже, що Тамара єдина, хто може скрасити його існування. Демон клянеться в щирості своїх почуттів, зізнається, що готовий піти на примирення з небом, якщо вона прийме його. Він обіцяє їй вічність з ним і все земне і неземне багатство взамін на її любов.
Демон, сам того не підозрюючи, обманюється у своїх почуттях і обманює Тамару – їм володіють лише пристрасть і жага володіння дівчиною, а не чисті почуття. Якщо б він любив княжну по-справжньому, він не був би до неї, знаючи, що тим самим вб’є її. Справжня любов передбачає жертовність, але Демон діє виключно у власних інтересах, користуючись довірою дівчини.
У підсумку Демон торжествує, що йому вдається спокусити княжну. Тамара ведеться на мовлення Демона, і цей вибір варто їй життя. Демон, нарешті, приймає свій істинний і страшний вигляд занепалого ангела і намагається забрати душу Тамари, так як вважає, що тепер вона належить тільки йому одному. Але несподівано йому протистоїть ангел хранитель княжни, який не віддає душу Демону дівчата, пояснюючи це тим, що, на відміну від Демона, любов Тамари була чистою і невинною, і на Тамарі немає гріха.
Таким чином, Демон виявляється переможеним. Його «любов» виявилася самообманом, який коштував життя людини. Демону так і залишається недоступним розуміння кохання в її теперішньому значенні. Демон приречений на вічне блукання серед людей, в житті яких він приносить нещастя.
Детальна характеристика Демона
Хто є демон в традиційному релігійному розумінні? Це зле, грубе, потворне, страшне і обижающее всіх навколо істота. Такими демонів зображували десятки діячів мистецтва: письменники, поети, художники.
Демон, якого змалював у своїй поемі Лермонтов, кардинально відрізняється від будь-якого типового демона. Його складно назвати безумовно негативним персонажем. Як каже автор вже в перших рядках поеми, його демон стомлений постійною вчиненням зла.
Так Лермонтов ламає уявлення про те, що всім демонам зло в радість, так як вони, по суті своїй, є втіленням того зла.
В основі поеми лежить біблійна історія про те, як одного разу ангел повстав проти Бога. Михайло Лермонтов не є першим поетом, який був захоплений створенням портрету “духу отрицанья, проте він зумів внести в цей образ-щось особливе. Він зробив демона людиноподібним, зобразивши його персонажем як романтичним, так і реалістичним.
Творець світу також побічно присутній у тексті. Він звинувачується у всіх злочинах, проблеми, трагедіях, що торкнулися світ людей. У поемі є думка: якщо Бог створив все, значить, і зло теж створено ним. У лермонтовского Демона до Бога особиста неприязнь, яку складно пояснити лише місією подібних істот.
Бог ізолював Демона від раю і попрацював над його душею. Крім цього факту, Творець передав своєму опонентові тягар відповідальності за все світове зло, тому Демон “пече печаткою фатальною”. Думається, що в цій печалі й полягає трагедія головного героя поеми: незалежно від його бажання, все, до чого він мав або має відношення, стає злом.
Демон Лермонтова – такий нещасний надлюдина, приречений на страждання через своїх здібностей. Відомо, що після видання поеми Церква вважала поета безбожником, так і не зумівши взяти його нетиповий образ демона.
У поемі чимало різних філософських підтекстів, і читачеві, який взяв за даний твір, потрібно володіти неабиякою ерудицією, щоб зрозуміти всю суть цього поетичного тексту. “Демон” донині є підґрунтям для дискусій серед учених-філологів. У школі ж цю поему слід вивчати вже тому, що вона є блискучим прикладом майстерності автора.
