В оповідання російського письменника В. С. Тургенєва «Муму», за даними дослідників, лягли реальні події, які відбувалися в московському будинку матері письменника В. П. Тургенєва. Герасим, який займає в творі центральне місце, був узятий на основі реально існуючої людини.
Прототипом цього персонажа послужив кріпак Андрій на прізвисько Німий. Цікаво відзначити їх головне і істотне відмінність один від одного. Так, якщо Герасим після виконання наказу барині втопити собачку виконує його, і відразу йде від неї, то Андрій Німий продовжує після цього й надалі вірно служити своїй господині. Це все посилює інтерес до розповіді письменника.
Головний герой оповідання Герасим – двірник, високий і богатирського статури, якого пані забрала з села з собою до Москви. Він швидко і вміло, з великою старанністю виконував всю доручену йому роботу. Постійно утримувати порядок у дворі йому не складало труднощів, адже в селі, будучи ще селянином, він виконував і не таку роботу. Персонаж дуже сильно сумував по селі, в місті він відчував себе заточеним в клітку. Житло його відповідало цьому почуттю. Це була тісна комірчина над кухнею, яку він постійно замикав на ключ. І ось він-то виявляється глухонімим людиною. Він може тільки мукати, по суті почасти через це розповідь і має таку назву. Муму – це прізвисько цуценя, дана їй Герасимом чинності недуги її господаря.
Тургенєв любив показати, як часом за грубою і жорсткою зовнішністю ховається найдобріша і чутлива душа. Оповідання «Муму» теж можна віднести до цієї любові письменника. Для оточуючих Герасим – похмурий, черствий і байдужий; його все цураються, хоч і поважають. Але завдяки собаці, ми бачимо співчутливого людини, з великим серцем.
При прочитанні мене дуже вразило, як за велінням барині, головний герой власноруч позбувається самого дорого для нього, від бідної собачки Муму…дуже зворушлива сцена. Після цієї трагічної події Герасим остаточно замикається в собі, і їде назад у село. Більше до себе він так і не підпустить нікого.
