Твір на тему Іона
Твори А. П. Чехова описують всі грані життя. Тут проблеми дозвільного аристократії, любовні перипетії молоді, муки творчості художників і поетів, сумніви інтелігенції, жага змін у суспільстві і життя маленької людини. Всі стани та хвороби соціуму зачіпає письменник. Тому п’єси та оповідання прозаїка як і раніше актуальні, знаходять свого читача, а число шанувальників творчості тільки зростає.
Розповідь А. П. Чехова «Туга» повністю відповідає своїй назві. Він про жорстоке, безпросвітному горі простої людини. Книга про людському байдужість один до одного. По-думку, драматурга: «Байдужість – це параліч душі». Будучи лікарем від літератури він ставить нещадний діагноз.
На сторінках «Туги » ми зустрічаємо Іону Потапова. Колишній селянин, а тепер візник, літній, нещасна людина. Справа у нього не клеїться. Він убитий горем. А тому, замітає його снігом, а герой сидить в своїх думках, без руху. Конячка його теж не рухається, їй теж важко. Адже її відірвали від плуга, полів, звичної роботи. Тварині страшно в місті. Кінь старенька, непоказна, нагадує «пряничную конячку».
Першим наїзником стає молодий офіцер. Він досить ввічливий, коли сідає. Але повільна їзда його починає нервувати. Незважаючи на сарказм, глузування клієнта, Потапов хоче поділитися з ним своєю бідою, починає розповідати про смерть сина. Але військовий не виявляє інтересу до історії, робить вигляд, що спить.
Далі сідають молоді барчуки. Їх троє, та й їхати далеко, але пропонують копійки. Йона не сперечається, мовчки бере їздців. Вони його ображають всю дорогу, навіть намагаються вдарити кілька разів. Але він вимучений посміюється і хвалить хлопців. І все намагається розповісти їм про сина. Але і ці люди не хочуть розділити його біль, просто вислухати. Тільки відмахуються черговою фразою: «Ми всі помремо».
Іона хоче завести розмову з двірником, адже такий же як він, простий чоловік, роботяга. Але і цього не до нього. Проганяє візника двірник. А старому треба небагато. Тільки розповісти про сина: він захворів, як лежав у гарячці, що говорив перед смертю, як ховали. Йому б у співрозмовниці зараз жінку гарну, щоб слухала, голосила і плакала. Від чужих сліз про його дитину, стало трохи легше. Але дружини немає давно. А єдина донька Онися живе в селі, їй теж доводиться несолодко.
Потапов їде на заїжджий двір, не заробивши навіть на овес. Там живуть такі ж, як він. Але і в кімнаті всім не до його біди. Гіркоту втрати літнього чоловіка нікому не цікава.
Тоді старий іде на стайню, дає сіна лошаденке. І виливає їй свою біль. А вона тихенько жує і слухає.
