Іван Денисович – головний герой повітки Солженіцина «Один день Івана Денисовича». Його прототипами послідували два дійсно існували людини. Один з них немолодий воїн по імені Іван Шухов, який служив у батареї, командиром якої був сам автор, який є одночасно другим прототипом, колись відбували термін у в’язниці за 58-ю статтею.
Це чоловік 40-ка років з довгою бородою і сбритой головою, який сидить у тюрмі, за те, що з товаришами втік з німецького полону і повернулися до своїх. На допиті він без будь-якого опору підписав папери, в яких говорилося, що він сам добровільно здався в полон і став шпигуном і назад він повернувся для розвідки. На все це Іван Денисович погодився тільки тому, що цей підпис давала гарантію, що він ще трохи поживе. Щодо одягу, то вона така ж, як і у всіх табірників. На ньому штани ватяні, телогрейка, бушлат і валянки.
Під тілогрійки у нього є запасний кишеню, куди він кладе шматочок хліба, щоб з’їсти його потім. Він як би живе останнім днем, але одночасно і з надією відсидіти термін і вийти на волю, де його чекає дружина і дві дочки.
Іван Денисович ніколи не думав про те, чому в таборі сидить так багато невинних людей, які теж нібито «змінили батьківщині». Він такий чоловік, який цінує життя. Ніколи не задає собі зайвих питань, просто приймає все так, як воно є. Тому для нього першорядним завданням було задоволення потреб, таких як їжа, вода і сон. Можливо, саме потім він там прижився. Це дивно стійкий чоловік, який зміг пристосуватися до таких жахливих умов. Але навіть в таких умовах він не втрачає власну гідність, не упускає себе».
Для Шухова життя – це праця. У роботі він майстер, який відмінно володіє своєю справою і отримує від цього тільки задоволення.
Солженіцин малює цього героя як людину, у якої розвинена власна філософія. Ґрунтується вона на табірному досвіді і важкому досвіді радянського життя. В особі цього терплячого людини автор показав весь російський народ, який здатний перенести безліч жахливих страждань, знущань і все одно вижити. І при цьому не втратити моральності і продовжувати жити, ставлячись до людей нормально.
