У романі Булгакова «Майстер і Маргарита» багато цікавих і різнобічних персонажів. Хто з них хороший, а хто поганий, і чи є взагалі поділ на героїв і антигероїв в цьому романі?
Одним із суперечливих образів у творі виступає пан в треснутом пенсне – Коров’єв. Хто такий Коров’єв він же Фагот? Він блазень у свиті Воланда або нещасний чоловік приховує свою сутність? Він постає то блазнем, то перекладачем, колишнім регентом. Хто ж він насправді? З ним можна познайомитися вже на початку роману Булгакова, Коров’єв зустрічається Берліозу перед самою загибеллю. Він здається неприємним худим громадянином з глумливою фізіономією, жарти його іноді злі, але завжди потрапляють у ціль і грають на низинних бажання деяких героїв роману.
Коров’єв завжди і скрізь ходить разом з Бегомотом, їх так і називають нерозлучною парочкою, він навіть по-своєму піклується про кота, «їж їж Бегемот» говорить він йому в продуктовому магазині. Маргариту на балу в Сатани він втішає теж: «Треба терпіти алмазна донна, потерпіть» і допомагає їй радою після балу, коли Воланд пропонує виконати її бажання. Тут варто зауважити, що Коров’єв не позбавлений почуття співчуття і доброти.
Коров’єв член почту Воланда, він громадянин незрозумілою наружночти то з вусиками, то в казанку, спритний, верткий і іронічний. У романі він в основному жартівник і трюкач, Коров’єв допомагає Воланду замести сліди або влаштувати виставу, як наприклад в «Вар’єте». Своїми жартами та універсальністю він знаходить підхід до будь-якій людині. У зв’язку зі своїм становищем Фагот готовий Одягнути будь-яку маску, він може ламати комедію або просити випивку для правління здоров’я. Він може галантничать з дамами або дати хабар, але в кінці роману постає в образі сумному і трагичном. І не дізнатися Коров’єв в цьому похмурому лицаря летять поруч з Воландом.
Адже саме в цей момент відкривається сутність чорного лицаря, як каже Воланда «лицар цей невдало пожартував про темряву і світло, і змушений був розплачуватися за свій каламбур». У цей момент ясно, що він просто «носив» свій образ блазня покарання. Наприкінці роману Коров’єв постає похмурим демоном під стать своєму панові.
Твір про Фагота Коров’єв
У творі “Майстер і Маргарита” автор розповідає нам дивовижну історію, безсумнівно, містичну, наповнену різними афоризмами, алегоріями, відсиланнями на релігійні теми, і інші речі, які дозволили повністю передати ту атмосферу, яку хотів передати автор. В процесі розповіді ми знайомимося з безліччю цікавих персонажів, які, не вибиваючись з контексту свого буття в романі, додають йому усвідомленості і своєрідною відчутності. Але одним з найцікавіших персонажів є Фагот Коров’єв.
Коров’єв – за описом автора, це людина худа, витягнутий, одягнений у картату сорочку і простенькі штани, людина, з дуже гордовитим виразом обличчя, з вічно напівп’яними маленькими оченятами. В процесі розповіді ми все більше і більше знайомимося з особистістю цього персонажа, з його переконаннями, з його цілями, а в кінці дізнаємося про його нелегку долю, і незавидної долі. Коров’єв є одним із супутників і суддів Воланда. На пару з котом Бегемотом вони створюють хаос і розруху всюди, де б вони не з’являлися. Почасти це пояснюється жартівливим характером Фагота. Він звик жартувати над усіма оточуючими, і не має значення, чи постраждає хто від його жартів чи ні. Цей чоловік просто звик жартувати над усім, наче блазень при дворі.
В самому кінці твору від Воланда ми дізнаємося хто ж такий насправді Фагот і яка у нього доля. Справа в тому, що колись давно Фагот Короовьев був лицарем, постійно шутящим на ті чи інші теми, і це не подобалося Воланду. У підсумку в покарання Фагот буде вічно жартувати, і балагурити на догоду Воланду, точно так само як блазень. Навіть його клітинна сорочка є певною алегорією на шута за ґратами.
З цього всього ми і можемо зробити висновок про характер і образі Фагота Коровьева.
Михайло Опанасович Булгаков є одним з найяскравіших і приголомшливих представників своєї професії. Булгаков написав багато різноманітних творів, які, так чи інакше, вплинули як на світ російської літератури, так і на загальний літературний світ в цілому. Однією з причин його унікальності є його відчуженість від усіх насущних проблем і повне зосередження на своїй справі, і на те, що приносило йому задоволення. Ось так, завдяки відданості своїй улюбленій справі, і, безсумнівно, літературної обдарованості, він подарував нам такі чудові твори, як “Майстер і Маргарита”, “Собаче серце”, “Біла гвардія”, та багато інших.
Варіант 3
У романі М Булгакова «Майстер і Маргарита» існує три основних плану, в яких представлені персонажі, за своїм ролям близькі один одному. У Ершалаимском світі зустрічаються двійники світу сучасної письменнику Москви, в третьому світі – містичному – вони також знаходять один одного відповідності. Запаралеленими у Булгакова виявляються не тільки головні персонажі, але і другорядні. Це добре видно на прикладі помічників, функції яких виконують у романі три персонажі: Федір Васильович – перший помічник професора Стравінського, Афраній – начальник таємної варти на службі у Понтія Пілата, Фагот-Коров’єв – перша особа в свиті Воланда.
Співвіднести між собою героїв, які «зав’язані» на різні сюжетні лінії, читачу буває не завжди просто. Тому через підказки різного роду асоціацій необхідну близькість Булгаков завжди допомагає виявити. Так, наприклад, Коров’єв через своє прізвисько Фагот виводить на рівень біблійного світу: для цього виявляється необхідним згадати, що музичний інструмент, з яким пов’язано прізвисько, був створений італійцем Афранио. Це ім’я і стає маячком на шляху до помічника Понтія Пілата: Афранио і Афраній співзвучні і родинні імена.
У свиті Воланда Коров’єв-Фагот – помічник особливого роду: він є сполучною ланкою між сатаною і москвичами. Останнім він заподіює досить переживань за час перебування у місті, а деяких, як, наприклад, Босого навіть зводить з розуму.
Його демонічна сутність виявляється заявлена в перші ж хвилини, як тільки він матеріалізувався з спекотного травневого повітря на Патріарших ставках, першим з усієї почту Воланда. «Тьху ти чорт!» – вигукнув Берліоз, тим самим мимоволі ідентифікувавши того, хто постав перед ним
При цьому треба відзначити, що в московських главах, даючи опис зовнішності Коровіна-Фагота, Булгаков ніяк не підкреслює його містичну сутність. Навпаки, виглядає це т персонаж, незважаючи на те, що позиціонує себе як перекладач при іноземному громадянинові – професора чорної магії Воланде, кілька прозаїчно. Ні піджачок, ні картаті штанці, з-під яких стирчать білі шкарпетки, не дуже свіжі, ні жокейский картузик не надають йому значущості, так і веде він себе улесливо, як фагот, складаючись в три рази, що, правда, не зупиняє його від всяких гидот і гидоти, які він робить тим, перед ким незадовго до цього плазував.
Коров’єв-Фагот лабузниться, жартами і примовками расцвечивая свою промову, віртуозно змінюючи регістри від відвертого хамства до такої ж відвертою лестощів. Всі жарти, всі його фокуси і трюки носять балаганний характер, прізвисько, пов’язане з музикою, також підтверджує зв’язок з нечистою силою: у традиціях народної культури сміх і музика завжди були пов’язані з потойбічним світом, диявольським.
Личина скомороха, яку Коров’єв-Фагот не знімає навіть на балу у Сатани, незважаючи на фрак, змінив картатий костюм, і тріснутий монокль замість тріснув пенсне, як пояснює Воланд Маргариті, є його покаранням за невдалий жарт на тему світла і темряви. Істинний образ Фагот приймає лише на останніх сторінках роману, коли відкривається шлях до Вічності: з цього шляху він летить вже похмурим лицарем, а не безглуздим і неохайним громадянином. Тут важливо звернути увагу на колір, через який його описує Булгаков – фіолетовий колір. У католицькій традиції цей колір пов’язаний з трауром. Лицарем Сумного Образу йде Фагот зі сторінок роману. Якщо через прізвище Коров’єв він пов’язаний з вітчизняною літературною традицією – героями романів А.с Толстого і Ф. Достоєвського, слов’янської міфологією, то фінальне його амплуа дозволяє співвідносити його образ і з європейською культурною традицією. А епізод з співаючими «Славне море…» дає підставу проводити паралель між діяльність Коров’єв і домка в Калабуховском будинку «Собачого серця» – однаковий руйнівний результат: спів хором, тобто зіставляти його з персонажами інших творів Булгакова.
