У творі Льва Толстого Кавказький полонений, якого сам автор дав підзаголовок «бувальщина» Костылин – персонаж другорядний. Його образ введений для порівняння з головним героєм – Жиліним.
Події, описані в творі, відбуваються у літню пору на Кавказі, під час війни. У віддаленій фортеці знаходиться російський гарнізон. Вільно переміщатися по дорогах можна навіть вдень – татари або вб’ють, або в полон відведуть. Двічі в тиждень між фортецями проходили загони солдатів, під охороною яких і пересувався інший люд. З одним із таких загонів виїхав одного разу і Костылин.
Костылин – офіцер російської армії. Разом з Жиліним він поїхав вперед від залежалого загону. Статура у Костылина повне, він червоний від спеки, і йому хочеться чекати загін. До того ж у нього є рушниця, і він верхи на коні – у випадку погоні сподівається врятуватися. Коли ж дійсно поруч опинилися вороги – чоловік тридцять татар проти двох офіцерів – він кинувся навтьоки, навіть не думаючи допомогти потрапив у біду товаришеві, Жиліну.
Жиліна татари зловили, але він спершу сподівався, що хоч Костылин врятувався. Зустрілися вони вже в полоні. Виявилося, що кінь під Костылиным зупинилася, а рушниця дала осічку. Так і він потрапив у полон – босий і обірваний. Він не став перечити татарам, як Жилін, а одразу написав листа додому, щоб прислали викуп – п’ять тисяч рублів. Костылин зовсім упав духом, а Жилін не злякався, зумів наполягти, щоб їх з товаришем годували, одяг дали, тримали разом (так хоч веселіше), і колодки з ніг на ніч знімали.
У полоні Костылин тільки рахував дні – чекав, коли його звільнять, і спав. А Жилін не байдикував, зарекомендував себе майстром на всі руки, і навіть доктором. Йому дозволяли ходити по аулу, і він намагався розвідати дорогу додому, готувався до втечі. Коли з’ясував, куди бігти – Костылин відмовився: мовляв, і дороги не знаємо, і за ніч не дійдемо. Але все-таки умовив його Жилін – бігли вночі. Костылин швидко став відставати, все йшов і охав, а потім і зовсім знесилів. Тільки його Жилін не кинув – товариша в біді він не міг залишити, хоча поодинці давно б пішов до своїх: на собі товстуни Костылина поволік. Татари помітили, зловили, забили в колодки і кинули в яму.
Жилін зумів умовити хазяйську дочку Діну допомогти йому втекти, і з величезними труднощами дістався до своїх. А Костылин з ним не пішов, смалодушнічал – його тільки через місяць викупили за п’ять тисяч, і привезли ледь живого.
Костылин з самого початку показав себе спершу самовпевненим боягузом і малодушним людиною. Він кинув у біді товариша, навіть не намагаючись йому допомогти. Потрапивши у полон, він з готовністю написав додому з проханням надіслати викуп, хоча його товариш, шкодуючи небагату мати, заздалегідь не розраховував на викуп. Великий, сильний чоловік, Костылин підвів свого соратника під час втечі, не зміг пересилити себе і по суті, виявив себе і товариша татарам. Він відмовився від другого втечі, навіть розуміючи, що вижити в полоні майже немає шансів.
Автор до Костылину ставиться з несхваленням, явно підкреслюючи слабкість його духу. Значення цього персонажа підкреслює мужність, кмітливість, силу духу головного героя – Жиліна. Адже, по суті, «кавказьких бранців» виявилося двоє, але один подолав труднощі і втік, а другий добровільно залишився в полоні.
