Одним з яскравих героїв поеми «Кому на Русі жити добре» є поміщик Гаврило Опанасович Оболт-Оболдуев.
Оболт-Оболдуев з’являється раптово. Це поміщик, якого зустрічають на своєму шляху головні герої твору. Образ персонажа не зовсім однозначна, звернемо на нього більш пильну увагу.
По-перше, саме прізвище героя – Оболт-Оболдуев говорить читачеві про що. Саме слово «оболдуй» представляється нам як характеристика дурного, неосвіченої людини. Оболт-Оболдуев, задаючи собі питання про те, чому він вчився, показує нам правильність свого прізвища. Варто сказати, прізвище взята Некрасовим не з повітря, автор взяв її з бібліотеки Володимирській губернії.
Некрасов описує нам Оболт-Оболдуева як кругленького рум’яного людини. Він не схожий на злісного людини, він любить пожартувати і посміятися. Посмішку викликає його гордість своїм походженням, на його думку, його предком був якийсь татарин Оболдуев. З селянами Оболт-Оболдуев веде себе по-батьківськи, лагідно.
Герой з тягарем згадує минулі часи, коли він сидів з селянами за одним святковим столом, для них він був, що називається, свій в дошку. Вів бесіди з мужиками, які повернулися із заробітків, і з дитячою цікавістю чекав подарунків: солодощів, вина і риби. Окреме здивування викликає у героя його якась поетичність. Він вміє з цим майстерністю добротного оповідача відає героям про славні старі часи, коли слово «поміщик» звучало гордо, коли ці ж поміщики були одноосібними господарями своєї землі.
Оболт-Оболдуев захоплюється красою природи, руської землі. Під час розповіді цього персонажа, перед очима глядача проносяться безмежні пшеничні поля, шумливі ліси, річки, бездонні озера, багаті поміщицькі хати, побут селян і, само собою, псова охота, яка, за словами Оболта-Оболдуева, є споконвічно російській, навіть лицарської, потіхою. Читач розуміє всю гіркоту персонажа. Оболт-Оболдуев розуміє, що минулих часів вже не повернути, все, що в його житті було хорошого, залишилося далеко позаду. Але не тільки про це жалкує наш герой, не тільки про свою колись колишньої влади, він також горює про пішла, колись великої, справжньої Русі, чиїм сином він є.
Варіант 2
У поемі дія розгортається навколо сімох мужиків, випадково зустрілися на стовпової дорозі. У ході бесіди розгораються дебати на тему: «кому краще за всіх живеться після прийняття реформи щодо скасування кріпосного права в Росії».
Захоплені суперечкою роботяги, пройшли близько тридцяти кілометрів, після трапези вони зареклися, у що б то не стало, довести кожен своє і продовжили шлях щоб зустріти і самим побачити кожного представника панівного класу, а саме: царя, міністра государева, попа, поміщика, вельможного пана зустрів їм на шляху. Так як говоримо про певний героя поеми, то випустимо з уваги інших персонажів і приступимо до розповіді самого Оболта-Оболдуева.
На дорозі їм зустрівся дідич із сусіднього села під ім’ям Оболт. Зав’язалася розмова і на актуальне питання пан почав проникливий і чуттєвий розповідь про свою колишню життя з селянами. Микола Олексійович Некрасов цілком обґрунтовано назвав нашого героя Оболт –Оболдуев. Як ви вже зрозуміли, автор прямо заявляє читачеві про те, що «Телепнем» – не вихований, упертий, добрий.. Смислове навантаження слова найбільш точно передає справжнє ставлення селян до поміщиків на Русі. Викликає інтерес і те, що Некрасов бере дану прізвище з достовірних джерел – книги Володимирській губернії.
Виходячи з цього, починає відтворюватися і сам образ Оболта – Оболдуева в поемі Некрасова «Кому на Русі жити добре». Боярин, на перший погляд здається веселим і добродушним людиною. На це вказує його «румяненькое» особа, «кругленьке» статура, «молодецькі манери» і що він любить посміятися. Поміщик наївно пишається своїм родоводом, що викликає у співрозмовників не більше, ніж усмішку. Сам Оболт – Оболдуев нічого не вміє робити своїми руками без сторонньої допомоги, що підтверджує задум автора при виборі прізвища. Він дуже страждає за минулими часами, адже зараз для нього улюблена полювання з собаками представляється розкішшю. У творі він згадував про дітей і дружині, про пустих гуляннях і про те, як він христосовался з селянами, сприймаючи їх як своїх рідних, приязно розмовляв з мужиками після роботи і невинно очікував подарунки від своїх живих душ, зроблених ручною працею. Оболдуев не обділений і даром поезії виявляється в описі озер, луки, дрімучого лісу, побуту, садиби та його улюбленою полюванням з собаками. Як ми можемо помітити, автор певною мірою представляє його і в трагічному образі.
Водночас Микола Олексійович Некрасов не забуває згадати і зворотний бік життя поміщиків в ті часи. Всі ці розваги оплачувалися селянським не посильною працею. Виходячи з цього, розуміємо, чому семеро мужиків посміхаються на старанний розповідь Оболта. Давайте згадаємо змученого Якима Нагого і «румяненький» поміщик щомиті перестає викликати жалість. Тут же з’являється сатиричний образ збірний.
Некрасов вчить через цей образ, сміючись розлучатися з пережитками минулого, чому і служить сатіріко–гумористична забарвлення голови «Поміщик».
