Вася Тьоркін – справжній герой. Я знаю, що він був і досі любимо багатьма. Його можна прийняти за справжню людину, а не за вигаданого персонажа. Він і зараз викликає симпатію, навіть захоплення.
Мало того, що йому вдалося збити німецький літак, при тому Вася в піхоті, яку обожнює… Він німця і голими руками скрутив. Хоча в сцені бою показано, як це все було складно. Німець той відгодований, гладкий, сильний. А Вася-то схуд, втомився. Звичайно, він з жартом просить добавки у місцевого кухаря. І взагалі-то отримує її, але кухар не дуже задоволений – продуктів, напевно, мало. І він навіть зауваження Теркину робить: «А чи не піти вам у флот, такого ненажери». Але Тьоркін, що є чудовим якістю, не ображається. Він жартує, його важко зачепити.
Але і він (такий веселун) відчуває негатив. Наприклад, коли його малу Батьківщину принижують. Це коли в госпіталі юний герой образився, що його Тьоркін прийняв за земляка. А чим Смоленська земля гірше?! І заради неї Тьоркін готовий здійснювати подвиги. Іл коли товариш по службі журиться, що втратив кисет, Тьоркін психує в підсумку. Він растеряхе раз сказав з посмішкою, два – з жартом, а той все не вгамовується. Але зрозуміло, що це було для втратив останньою краплею. Той навіть скаржиться, що втратив сім’ю, дім, а ось тепер і той кисет. Але Тьоркін щедро віддає свій, кажучи, мовляв, головне – не втратити Батьківщину. А для цього що потрібно? Не сумувати, по-перше!
Тобто Василь – оптиміст, він щедрий і сміливий. Він поважає мирних жителів: дітей, людей похилого віку… до Речі, начальство теж. От він там міркував про генерала – наскільки той повинен бути розумним. Але цей досвід і тому, що коли солдат ще в колисці був майбутній генерал вже воював.
Згадується сцена з врученням ордена. Коли викликали Тьоркіна до того самого генерала, а у солдата речі мокрі – тільки випрані. І Вася не поспішає до генерала, хоча часу йому дали «дві хвилини», адже не можна в мокрих штанях. Він розуміє, що є певні межі, які не можна порушувати.
Поки бачу одні плюси у Васі. Лінь теж не про нього. Він не зміг би відсиджуватися в тилу або госпіталі, коли війна… Єдине, що у мене б від нього голова заболіла. Аж надто багато жартів-примовок.
Але в страшний час війни так і було потрібно, думаю.
Твір Образ Василя Тьоркіна образ з характеристикою з прикладами і цитатами з тексту
Свою поему Твардовський писав не після війни в тиші кабінетів, а практично на ній, в проміжках між військовими діями. Тільки що написана глава відразу ж публікувалася у фронтовій газеті. А її вже чекали солдати, всім були цікаві подальші пригоди Тьоркіна. Твардовський отримував сотні листів з усіх фронтів від таких же солдат Василь Тьоркін.
Вони йому розповідали цікаві історії про подвиги своїх однополчан. Деякі епізоди Твардовський потім «приписував» свого героя. Ось тому він вийшов таким впізнаваним і народним.
Не існувало реальної людини з таким ім’ям і прізвищем. Цей образ збірний. У ньому зібрано все найкраще, що властиве російському солдатові. Тому, кожен міг у ньому впізнати себе. Твардовський спеціально придумав його, щоб він у важку хвилину, як живий, справжній чоловік допомагав солдатам морально. Всім і кожному був кращим другом. У кожній роті і взводі був свій Василь Тьоркін.
Звідки Твардовський взяв таке прізвище? «Тьоркін», значить, тертий калач, битий життям. Російська людина може все перетерпіти, пережити, перетерти, притертися до всього.
З поеми можна трохи дізнатися про біографії Тьоркіна. Він родом із Смоленської області, селянином. Добродушний російський хлопець, простий у спілкуванні, любить розповідати всякі байки, балакун і веселун. На фронті з перших днів війни. Був поранений.
Сміливий, мужній, безстрашний. У потрібний момент узяв командування взводом на себе. Саме його відправили через річку з донесенням про те, що взвод закріпився на протилежному березі. Ті, хто відправляв, розуміли, що шансів дістатися у нього мало. Але він дістався. Поодинці, вплав, в холодній листопадовій воді.
Як і всі російські селяни, Тьоркін майстер на всі руки. Що він тільки не робив – годинник полагодив, нагострив пилку, та ще й на гармошці грає. Напевно був першим хлопцем на селі. Скромний «…навіщо мені орден, я згоден на медаль…»
Він у холодних окопах лежав під шкальным вогнем фашистів. Перед обличчям смерті він не злякався, а попросив у неї відстрочку на один день, щоб побачити перемогу і салют. І смерть відступила.
Спочатку Твардовський планував Тьоркіна як фельетонный образ для того, щоб розважати солдатів, піднімати їх бойовий дух. Але не помітив, як сам закохався в свого героя, і вирішив зробити його образ справжнім, а не карикатурним. Наділити його найкращими людськими рисами – винахідливістю, мужністю, патріотизмом, гуманізмом, відчуттям військового обов’язку.
Автор порівнює улюбленого героя з героєм російських народних казок, солдатом, який примудрився зварити суп із сокири. Тобто він спритний і кмітливий, може знайти вихід з будь-якої, на перший погляд, безвихідній ситуації. «Російська диво-людина». На таких, як Тьоркін, вся Росія тримається.
Поема написана простою мовою, легко і надовго запам’ятовується.
Твір 3
Вася Тьоркін, звичайно, персонаж відомий і навіть всіма улюблений. Але все-таки, у мене дещо інша думка.
Я думаю, що він саме персонаж, а не реальний герой. Тобто видно, що такої людини не існує, не може існувати насправді. Надто вже він бадьорий, оптимістичний, радісний такий… Мене б він, чесно кажучи, дратував. Дивуюся, як його ніхто не стукнув з солдатів. Тобто піднімати моральний дух, звичайно, добре, а ось колобродити, коли навколо війна…
Наприклад, у сцені з втраченим кисетом. Бійцеві, який втратив дорогу річ, явно не до жартів. З боку може здатися, що кисет – це дурниця. Але зрозуміло ж, що для бійця ця втрата стала останньою краплею, як кажуть. Тримався він, коли втратив будинок, сім’ю, але тримався з останніх сил. А тут – кисет…
А наш «герой» Вася не розуміє страждань солдата. Сміється, глузує, соромить! До чого говорить, що втратити Батьківщину – ось це страшно. Але воно і зрозуміло, порівняв: кисет і Батьківщину.
Отже, Тьоркін надто позитивний. Я не впевнений, що така людина (з такими лихими замашками) зміг би протриматися на реальному фронті.
Але звичайно, Твардовський намагався вкласти багато хороших якостей у свого героя. І сміливо бореться він з німцями, і в госпіталі його не втримати… Проте яким неймовірним везінням повинен володіти Василь, щоб з рушниці збити німецький літак! Це схоже, швидше, на солдатську байку! Втім, ось такий він Тьоркін – везунчик. За фактом, йому пощастило і в рукопашному з німцем, хоча фріц і був вгодований, сильний. Пощастило, коли його в хатинці пораненого підібрали наші танкісти, довезли до лікаря – врятували.
Думаю, що в той час фронтове потрібен був такий герой. Він майже богатир, майже Іван-дурень. Він вселяє читачам віру в перемогу. Поет його вустами повторює, що ми не програємо в цій війні. На щастя, слова ці втілилися в реальність.
І все-таки, для мене цей герой дуже простий. Але це тільки моя особиста думка.
