Твір 3
Вася Тьоркін, звичайно, персонаж відомий і навіть всіма улюблений. Але все-таки, у мене дещо інша думка.
Я думаю, що він саме персонаж, а не реальний герой. Тобто видно, що такої людини не існує, не може існувати насправді. Надто вже він бадьорий, оптимістичний, радісний такий… Мене б він, чесно кажучи, дратував. Дивуюся, як його ніхто не стукнув з солдатів. Тобто піднімати моральний дух, звичайно, добре, а ось колобродити, коли навколо війна…
Наприклад, у сцені з втраченим кисетом. Бійцеві, який втратив дорогу річ, явно не до жартів. З боку може здатися, що кисет – це дурниця. Але зрозуміло ж, що для бійця ця втрата стала останньою краплею, як кажуть. Тримався він, коли втратив будинок, сім’ю, але тримався з останніх сил. А тут – кисет…
А наш «герой» Вася не розуміє страждань солдата. Сміється, глузує, соромить! До чого говорить, що втратити Батьківщину – ось це страшно. Але воно і зрозуміло, порівняв: кисет і Батьківщину.
Отже, Тьоркін надто позитивний. Я не впевнений, що така людина (з такими лихими замашками) зміг би протриматися на реальному фронті.
Але звичайно, Твардовський намагався вкласти багато хороших якостей у свого героя. І сміливо бореться він з німцями, і в госпіталі його не втримати… Проте яким неймовірним везінням повинен володіти Василь, щоб з рушниці збити німецький літак! Це схоже, швидше, на солдатську байку! Втім, ось такий він Тьоркін – везунчик. За фактом, йому пощастило і в рукопашному з німцем, хоча фріц і був вгодований, сильний. Пощастило, коли його в хатинці пораненого підібрали наші танкісти, довезли до лікаря – врятували.
Думаю, що в той час фронтове потрібен був такий герой. Він майже богатир, майже Іван-дурень. Він вселяє читачам віру в перемогу. Поет його вустами повторює, що ми не програємо в цій війні. На щастя, слова ці втілилися в реальність.
І все-таки, для мене цей герой дуже простий. Але це тільки моя особиста думка.
