Вася Тьоркін – справжній герой. Я знаю, що він був і досі любимо багатьма. Його можна прийняти за справжню людину, а не за вигаданого персонажа. Він і зараз викликає симпатію, навіть захоплення.
Мало того, що йому вдалося збити німецький літак, при тому Вася в піхоті, яку обожнює… Він німця і голими руками скрутив. Хоча в сцені бою показано, як це все було складно. Німець той відгодований, гладкий, сильний. А Вася-то схуд, втомився. Звичайно, він з жартом просить добавки у місцевого кухаря. І взагалі-то отримує її, але кухар не дуже задоволений – продуктів, напевно, мало. І він навіть зауваження Теркину робить: «А чи не піти вам у флот, такого ненажери». Але Тьоркін, що є чудовим якістю, не ображається. Він жартує, його важко зачепити.
Але і він (такий веселун) відчуває негатив. Наприклад, коли його малу Батьківщину принижують. Це коли в госпіталі юний герой образився, що його Тьоркін прийняв за земляка. А чим Смоленська земля гірше?! І заради неї Тьоркін готовий здійснювати подвиги. Іл коли товариш по службі журиться, що втратив кисет, Тьоркін психує в підсумку. Він растеряхе раз сказав з посмішкою, два – з жартом, а той все не вгамовується. Але зрозуміло, що це було для втратив останньою краплею. Той навіть скаржиться, що втратив сім’ю, дім, а ось тепер і той кисет. Але Тьоркін щедро віддає свій, кажучи, мовляв, головне – не втратити Батьківщину. А для цього що потрібно? Не сумувати, по-перше!
Тобто Василь – оптиміст, він щедрий і сміливий. Він поважає мирних жителів: дітей, людей похилого віку… до Речі, начальство теж. От він там міркував про генерала – наскільки той повинен бути розумним. Але цей досвід і тому, що коли солдат ще в колисці був майбутній генерал вже воював.
Згадується сцена з врученням ордена. Коли викликали Тьоркіна до того самого генерала, а у солдата речі мокрі – тільки випрані. І Вася не поспішає до генерала, хоча часу йому дали «дві хвилини», адже не можна в мокрих штанях. Він розуміє, що є певні межі, які не можна порушувати.
Поки бачу одні плюси у Васі. Лінь теж не про нього. Він не зміг би відсиджуватися в тилу або госпіталі, коли війна… Єдине, що у мене б від нього голова заболіла. Аж надто багато жартів-примовок.
Але в страшний час війни так і було потрібно, думаю.
