У філологічній науці існує чимало слів, утворених від грецьких та латинських коренів, зміст яких далеко не прозорий і часто залишається для простого обивателя, не посвяченого у таємниці мовознавства, загадкою. Одне з таких загадкових понять — ономатопея.
Що таке ономатопея?
Ономатопея — це, як стверджує поетичний словник російської радянського літературознавця, теоретика вірша, поета Олександра Павловича Квятковського, виданий вперше в 1966 році, термін, який позначає слово, утворене з звуконаслідування, що виник на основі фонетичного уподібнення неречевым звукокомплексам.
Походження терміну
Походить термін від давньогрецького ὀνοματοποιΐα (латинська транскрипція: onomatopoeia), яке має значення “словотворчість”. У давньогрецькій мові слово “ономатопея” було складним утворенням від родового відмінка іменника ὄνομα, що означає “ім’я”, і дієслова ποιέω, що означає “роблю”, “творю”. Таким чином, дослівно термін ономатопея — це створення імен. Під іменами в даному випадку розуміються не власне морфологічні імена, а всі класи самостійних частин мови, що служать для опису, іменування, називання об’єктів дійсності, їх ознак і здійснюваних ними дій.
Роль ономатопеи в утворенні нових слів
Ономатопея — це, на думку більшості філологів, один з основних способів утворення нових слів.
Також він вважається найдавнішим і найбільш продуктивним на першому етапі появи людської мови і свідомості способом словотворення. Ще в Стародавній Греції було висунуто припущення про те, що і сама мова могла народитися з наслідування звуків навколишнього світу. Теорія про те, що ономатопея — це джерело появи і розвитку людської мови, актуальна серед філологів і в даний час.
Утворення нового слова відбувається на основі фонетичного уподібнення того або іншого звукового явища в живій і неживій природі, так і в діяльності самого словотворца — людини.
Ономатопы — так називають слова, утворені шляхом ономатопеи — завжди мотивовані, повторювані в них звуки завжди відтворюють почутий людиною звук навколишнього світу.
Саме цим вони цікаві поетам і письменникам, активно використовують їх або створюють ономатопеический ефект за рахунок будь-яких звуків. Такий прийом називається звукописом. У ній виділяються кілька прийомів, з яких найбільш частими є алітерація (повтор приголосних звуків) і ассонанс (повтор голосних звуків).
Приклади ономатопеи
Прикладами ономатопеической лексики можуть служити такі слова російської мови, як “нявкати”, “квакати”, “дзижчати”, “кукурікати”, “торохтіти”. Потрібно відзначити, що ономатопами будуть рахуватися всі слова з звуконаслідувальним коренем, тобто утворені від наведених дієслів іменники (“нявчання”, “квакання”, “гудіння”, “кукурікання”, “торохтіння”) також будуть служити прикладами ономатопеической лексики. Наведемо ще кілька прикладів: дієслова “гавкати”, “кудкудакати”, “каркати”, звуконаслідувальні слова “кар”, “і-го-го”, “бам”, “хрясь”, іменники “каркуша”, “хрюша” , “крижень”, “гагара”, “квакша”, “мурлика” — це ономатопея.
Ономатопеическая лексика розрізняється в різних мовах, причому лише частково ці відмінності можна пояснити відмінностями фонологических систем мов. Варто говорити про те, що різний менталітет, різний спосіб мислення, різні особливості звуковідтворення формують різні чутні звуки, які лягають в основу ономатопов.
Велика кількість ономатопеической лексики існує в японській мові, де навіть є особливі слова, що належать до закритих груп опису відтінків ступеня та інтенсивності дії або ознаки. Наприклад, для опису сильного вітру японці використовують ономатопею “хюю-хюю”, що нагадує їм, мабуть, завивання його поривів. А ось японська ономатопея для опису легкого вітерцю, приємного та ніжного, звучить так: “о-о”. Цим словом можна розповісти і про дующем з узбережжя моря або океану бризі.
