Професія педагога була важлива завжди. Ремесло виховання і навчання не так просто освоїти, і дано це далеко не всім людям. У нашому матеріалі буде докладно розказано про майстерність педагога і основи педагогічної діяльності.
Вчительську майстерність: характеристика поняття
У вітчизняній науковій сфері проблеми конструювання учительського та викладацького ремесла досліджуються вже багато років, причому досить активно. Поняття основ педагогічної майстерності має досить суперечливий характер.
При визначенні вчительської майстерності за основу беруть найчастіше особистісні та професійні якості педагога. Іншими дослідниками висвітлюється сутність службової діяльності вчителя з точки зору його вдосконалення.
Щербаков олександр Сергійович, знаменитий радянський письменник і педагог, визначав педагогічна майстерність як своєрідний синтез наукових знань і уявлень. Сюди він відносив навичок методичного мистецтва і особисті риси характеру вчителя. Іншими педагогами основи педагогічної майстерності трактуються як комплекс особистісних властивостей, що забезпечують підвищений рівень самоорганізації професійної діяльності. До професійним якостям педагога відносяться його службові здібності, індивідуальна робоча техніка, риси особистості і загальна гуманістична спрямованість.
Віталій Олександрович Сластенин, один з найвизначніших педагогів радянського часу, визначав майстерність вчителя як синтез особистих і ділових властивостей працівника у сфері освіти. Сластенин виділяє чотири елементи майстерності: переконання, формування досвіду діяльності, педагогічна техніка та організація індивідуальної або колективної діяльності дітей.
Аеліта Капитоновна Маркова визначає педагогічну майстерність як “виконання вчителем своїх трудових функцій на рівні етапів та зразків”.
Незважаючи на відмінності в трактуваннях одного поняття, більшість фахівців сходяться в одному: для забезпечення високого ступеня професіоналізму необхідно формувати, оптимізувати і виправляти наявні професійні навички та вміння.
Основи педагогічної майстерності проявляються в відношенні вчителя до своїх дій. Всі вчинки педагога повинні бути доцільні і розсудливо розцінені. Таким чином, розуміння сутності даного поняття дозволяє осмислити діяльнісно-особистісний феномен вчителя. Майстерність проявляється у вивченні внутрішньої структури професії, розкриття її суті та планування шляхів її розвитку.
Професійна придатність педагога
Належний ступінь педагогічного професіоналізму може формуватися і отримувати свій розвиток тільки на основі професійної придатності вчителя. Говорячи про професіоналізм, ми маємо на увазі придатність до службової діяльності як щось звичайне, само собою зрозуміле. Між тим, це один з найважливіших елементів учительської майстерності – своєрідна база для подальшої діяльності педагога.
Необхідно виділити деякі властивості профпридатності як однієї з основ педагогічної майстерності. Перше властивість – це наявність так званих задатків. Так називають придбані з народження психічні та фізичні якості людини, що обумовлюють його здатність до здійснення того чи іншого виду діяльності. Задатки дають підстави для реалізації професійної придатності людини. Згідно Сластенину, задатками повинно бути обумовлено своєрідність природних характеристик педагога.
Оволодіння професією педагога, безумовно, вимагає певних задатків. Відомо, що вчителем може стати далеко не кожен чоловік. Важливим є не стільки прижиттєве формування основ педагогічної майстерності, скільки наявність окремих рис характеру і властивостей особистості. Втім, це лише один з аспектів.
Психологами була розроблена сукупність задатків, які є основою педагогічної майстерності. По-перше, це загальне фізичне здоров’я. Педагог повинен стійко переносити різного роду психічні і фізичні навантаження. Центральна нервова система педагогічного працівника повинна ставитися до сильного типу. По-друге, вчитель не повинен мати сильних захворювань та фізичних вад, пов’язаних зі сприйняттям або органами мовлення. Зір, нюх, тактильні відчуття, слух – все це повинно бути у відносній нормі.
Не варто забувати про ще один найважливіший завдаток, займає особливе місце в системі професійної придатності. Мова йде про зовнішньому чарівності педагога, його харизму і доброзичливості. Працівник навчального закладу повинен мати суворим, але добрим норовом, розважливістю, критичністю, здатністю до грамотного оцінювання ситуації та іншими важливими якостями.
Природно, формування основ педагогічної майстерності не обмежується одними лише задатками і елементами професійної придатності. Іваном Федоровичем Харламовим була розроблена концепція, згідно з якою придатність до тієї чи іншої службі повинна обумовлюватися не тільки задатками, але і розглядом окремих протипоказань. Основи та сутність педагогічної майстерності не допускають наявність таких якостей, як аморальність, байдужість до дітей, недостатній інтелектуальний розвиток, слабодухість, запальність і багато іншого.
Переважання якихось задатків важливіше – інтелектуальних або психічних? Більшість педагогів твердять про певної гармонії між цими двома групами, дотриманні балансу. Специфічне думку висловив лише Антон Семенович Макаренко: діти здатні пробачити педагогам слабодухість, надмірну сухість і навіть запальність, але ніколи не пробачать поганого розуміння своєї справи. Будь-яка дитина понад усе цінує вчителя його професіоналізм, ясну думку і глибоке знання предмета.
Протилежну думку висловив Костянтин Дмитрович Ушинський. Він стверджував, що не можна називати педагогом того, хто у своїй діяльності віддає пріоритет навчальної діяльності. Учитель – це ще і вихователь. Основи педагогічної майстерності повинні включати в себе як просвітницькі, так і виховні елементи. Для дотримання балансу між двома цими сферами необхідно грамотне застосування професійних знань і формування особливої методики їх застосування.
Педагогічні знання
Основи та сутність педагогічної майстерності вчителя визначаються наявністю особливих знань. Безумовно, це не винятковий компонент. Тут же слід виділити риси характеру, темперамент, рівень інтелектуального розвитку і багато іншого. Тим не менш, саме знання допомагають педагогові якісно орієнтуватися в ході своєї службової діяльності.
Педагогіка являє собою наукову сферу, яка вбирає ідеї з різних областей людського знання. Ці області дозволяють обумовлювати засоби, закономірності, цілі та навчально-виховні принципи. Педагогіка тісно межує з такими науковими дисциплінами, як фізіологія, історія, філософія, психологія і антропологія. З-за цього знаниевый компонент педагогічного працівника можна назвати універсальним. Він володіє рядом особливостей: межпредметностью, достатньо високим рівнем узагальнення, системністю, комплексністю та рядом інших елементів.
Особистісна забарвленість засвоєння і відтворення професійних знань також відіграє найважливішу роль у формуванні основ педагогічної майстерності. Педагогічний такт дозволяє працівнику оптимально орієнтуватися в службовому просторі і якісно організовувати навчально-виховну діяльність. Високопрофесійний працівник освітній сфери як би “пропускає через себе” різні наукові факти, основи педагогічної майстерності, виховні прийоми та інші необхідні для реалізації службової діяльності елементи. Це дозволяє адаптувати вивчений педагогом матеріал до конкретних службових ситуацій. Але як виробити таку здатність? Суб’єктне ставлення до отриманими даними можна сформувати тільки завдяки ряду професійних здібностей. Про них буде розказано далі.
Педагогічні здібності
Основи педагогічної майстерності та професійного саморозвитку тісно пов’язані з поруч учительських прийомів – так званих здібностей. На думку ряду дослідників, педагогічні здібності забезпечують підвищення ефективності навчально-виховної діяльності. Вони розглядаються в якості найважливіших елементів у системі педагогічної майстерності.
Здібності педагога є структурними компонентами вчительського професіоналізму і водночас провідними факторами і основами педагогічної майстерності. Навчальний посібник Сластенина містить у собі визначення педагогічних здібностей: це елементи, які розглядаються в якості стійких індивідуальних властивостей педагога, які перебувають у специфічної чутливості до об’єкта і умов педагогічної праці. За допомогою професійних здібностей можуть бути вироблені продуктивні моделі шуканих якостей воспитуемых осіб.
Згідно Івану Андрійовичу Зязюну, сукупність педагогічних здібностей являє собою складну синтезоване поєднання інтелектуальних і психічних властивостей особистості педагога, які обумовлюють успіх його службової діяльності.
Щербаков виділяє кілька професійних здібностей педагога, які утворюють собою складну динамічну структуру. Це конструктивні, організаторські, орієнтаційні, комунікативні, розвиваючі, інформаційні, мобілізаційні, гностичні, дослідні та інші види здібностей. Суть кожного з перерахованих типів зводиться до одного: вміти бачити в дітях хороше і погане, розуміти воспитуемых осіб, відчувати, як вони сприймають отриману інформацію, об’єктивно оцінювати їх здібності, вміння, знання і робочі здібності. Необхідно активно використовувати творчий підхід, добре володіти мовою, вміло організовувати дітей, виявляти педагогічний такт, якісно проводити будь-які форми занять: семінари, лабораторні роботи або лекції. Основи педагогічної майстерності складаються з дрібниць. Об’єднати їх і спробувати грамотно використовувати можна лише за допомогою різних видів педагогічних технологій.
Педагогічна техніка як основа педагогічної майстерності
Сьогодні вкрай найбільш затребувані здатності вчителя до рефлексії, емпатії, умінню якісно організувати педагогічну комунікацію у системі “вчитель-учень”, а також ряду креативних навичок. Все це визначає інноваційну культуру вчителя.
У кожного педагога професійні здібності конструюються і розвиваються по-різному. Динаміка та інтенсивність їх нормування є найважливішими характеристиками як структурних компонентів педагогічної майстерності. Аналіз процесу становлення і розвитку здібностей можна виявити не у кожного педагога. Пов’язано це з наявністю знань і досягненням певного рівня розвитку професійної придатності та педагогічної спрямованості особистості вчителя.
Особливе місце в конструюванні майстерності вчителя займає педагогічна техніка. Макаренко був переконаний, що проблема технологізації освітнього процесу є однією з найважливіших в даний час. Суть проблеми він бачив у тому, що педагогічні теорії обмежуються регламентацією загальних положень і принципів, а перехід до техніки надано творчості і винахідливості кожного окремого працівника. Техніку знаменитий педагог розглядав як керуванням мімікою і емоційним станом, а також всім організмом в цілому. Макаренко говорив про важливість вчительського артистизму і володіння технікою мовлення.
Більш точне і конкретне визначення надав Юрій Петрович Азаров. В його уявленні техніка-це сукупність прийомів і засобів, з допомогою яких майстер-вихователь може досягти виховного результату. Технікою називають складову частину майстерності. Майстерність ж проявляється в поведінці педагога, в тому, як він володіє своїм голосом, як проявляє радість, гнів, довіра, сумнів і інші звичні емоції, що обумовлюють формування основ педагогічної майстерності. Самоосвіта тут відіграє значну роль: контролювати свої психічні процеси людина може лише самостійно.
Шоцкий і Гримоть у навчальному посібнику “Педагогічний професіоналізм” міркують про техніку як сукупності навичок, що дозволяють вчителя виражати себе як особистість – то є більш творчо, яскраво і глибоко. Вченими були виділені групи основ педагогічної майстерності:
- Навички, пов’язані з організацією себе і свого організму (пантоміміка і міміка, мова і вчительський такт).
- Сукупність умінь і навичок, що впливають на особистість та розкривають технологічну бік освітнього процесу (організаційні, дидактичні, комунікативні, конструктивні та інші елементи, а також колективне творче справа, відповідний стиль спілкування тощо).
У педагогіці очевидні нерозривну єдність і взаємозв’язок усіх представлених комплексів умінь і навичок в рамках педагогічної техніки. Шкільний працівник, який прагне оволодіти відповідним майстерністю, повинен втілювати це єдність у власній професійній діяльності та побудові основ педагогічної майстерності. Дисципліна, та дотримання етики тут відіграють особливу роль. Про цих двох явищах буде розказано далі.
Професійна етика педагога
Поняття етики має кілька трактувань. Це філософське вчення, і наукова дисципліна, і простий кодекс поведінкових норм. У рамках педагогіки етикою називають сукупність моральних установок і елементів моральної поведінки. Етика забезпечує моральний характер відносин між людьми.
Як відомо, на педагога покладена особлива місія. Він повинен не тільки навчати дітей, прищеплювати їм інтелектуальні здібності та формувати певні знання, але й виховувати їх. Важливою складовою професіоналізму сучасного вчителя є його етика і духовно-моральна культура.
Педагог повинен приймати участь в процесі відтворення моральної свідомості особистості. Причому робити це він повинен як концентрований носій соціальної моралі. Через педагогічні спілкування як основу педагогічної майстерності працівник навчального закладу повинен розкривати учням красу людських вчинків. Прищеплення морального мислення і формування моралі можливе тільки тим суб’єктом, що сам прагне до ідеалу морального обличчя. Тут знову варто згадати про самоосвіту. Формування основ педагогічної майстерності включає в себе розвиток моральних особистісних рис.
Педагогічної етики приділяв увагу Сухомлинський. Знаменитий учений вказував, що вчитель стає вихователем лише в тому випадку, якщо опанує найтоншим інструментом виховного процесу – наукою про мораль і моральність. Без знання теорії моралі підготовка вчителя буде сьогодні неповноцінною.
Учитель повинен дотримуватися певний баланс між різними рисами характеру. Так, він повинен бути суворим і демократичний. У своїй роботі слід орієнтуватися на кожну окремо взяту особистість, але і на всі групи теж. Вчитель теж людина, йому допустимо робити помилки. Не варто їх приховувати. Навпаки, кожен промах буде відмінним продуктом для аналізу і подальшої оптимізації своєї професійної діяльності.
У різних програмах основи педагогічної майстерності по-різному класифікуються, проте незмінними залишаються завдання і категорії педагогічної етики. В числі завдань слід виділити:
- вивчення сутності і особливостей індивідуального морального педагогічної свідомості;
- дослідження характеру моральних відносин педагога з учнями;
- аналіз методологічних проблем;
- розробка етичних аспектів вчительської праці;
- виявлення вимог, які пред’являються до морального вигляду вчителя.
Серед основних етичних категорій слід виділити справедливість, педагогічний борг, професійну честь, педагогічний авторитет, а також почуття такту. Учительський такт складають наступні елементи:
- діловий тон і манера спілкування;
- уважність і чуйність;
- вимогливість і поважність;
- вміння чути і бачити учня, співпереживати йому.
Проявляється такт у зовнішньому вигляді педагога, вміння грамотно і швидко оцінювати обстановку, самокритичном оцінюванні своєї діяльності, поєднанні розумної вимогливості з чуйним ставленням до студентів і т. д.
Творчий підхід педагога
Сучасний учитель повинен бути творчою особистістю. Таке правило з’явилося зовсім недавно, але вже міцно засіла у свідомості більшості людей. Роботу педагога слід звільняти від одноманітності і рутини. Необхідно шукати нові, оригінальні і незвичайні підходи до організації професійної діяльності. Необхідно бути замотивированным на творчість як на одну з основ педагогічної майстерності:
1) включає розвиваючу культурно-освітню сферу;
2) сполучається з навчально-пізнавальної середовищем;
3) тісно пов’язаного з емоційним розвитком школярів.
Вище були перелічені основні умови формування творчого потенціалу особистості. Слід також враховувати, що пріоритетне місце в організації творчої діяльності учнів слід віддавати особистісно-деятельностному підходу. Суть його полягає у прийнятті дитини як особистості духовної, соціальної і креативною.
Дослідниками виділяється кілька евристичних методів і прийомів, які можна використовувати для розвитку особистості. Це “мозкова атака”, “аналогії”, “метод синектики”, “завищення оцінки” і багато іншого. Всі ці методи являють собою психологічні механізми, що використовуються для нестандартного розкриття здібностей учнів. На відміну від традиційних форм занять, творчі підходи дозволять сформувати більш цілісний образ, надати безліч відповідей.
Основи педагогічної майстерності неймовірно великі у своєму різноманітті. Якщо йдеться про творчий підхід, то особливу роль тут займе адаптивна школа. Вона базується на принципах орієнтовною функції знань, психологічної комфортності, креативності, смислового ставлення до оточуючого світу і т. д. Принцип адаптивності дозволить більш глибоко і цілісно дослідити психічний стан дитини, а також забезпечить оптимальний розвиток його особистості.
Творчий підхід найчастіше застосовується в якості основи педагогічної майстерності в СПО. Педагог в повній мірі використовує всі форми нетрадиційного навчання і виховання. Це допомагає в розвитку самостійності учнів, формування нестандартного мислення і творчого початку.
Розвиток здібностей учнів
Вчитель потрібно враховувати пізнавальний інтерес школярів як їх виборчу спрямованість на навколишні об’єкти, явища і процеси існуючої дійсності. Для цього педагогу слід демонструвати власні інтелектуальні вміння й емоційні стани. Відомо, що пізнавальний інтерес учнів проявляється як прагнення займатися певною сферою знань. Але для цього необхідний певний стимул, особистісний побудник до подолання труднощів. Необхідно виробити почуття задоволення, радості від пізнавального процесу.
Інтереси школярів формуються по двох каналах:
- через засоби відбору і використання інформації;
- через засоби включення школярів у пізнавальну діяльність.
Перший шлях вважається базовим. Приступаючи до його реалізації, педагог повинен пам’ятати про те, що інформація носить наступний характер:
- змушує учнів думати, уявляти і дивуватися (такого роду інформація викликає бажання пошуку);
- спрямована на зв’язку внутрипредметного і межпредметного характеру;
- орієнтована на використання знань у житті та практичній діяльності.
Реалізація другого шляху враховує ряд вимог, що пред’являються до деятельностному процесу школярів. Вона викликає прагнення знаходити позитивні сторони у навчанні, розвиває уяву і кмітливість. Такого роду інформація націлена на вирішення певних протиріч. Вона змушує вирішувати завдання і проблеми з різних сторін. Нарешті, вона орієнтує на застосування знань в нових умовах. Відбувається це завдяки помітному емоційного відгуку, стимулювання вольового напруги, включення в процес завдань і задач, що передбачають дослідницькі елементи.
Для формування інтелектуальної самостійності учнів вчителю доведеться скористатися деякими основами педагогічної майстерності:
- дисципліна, що містить у собі навчальний матеріал, повинна бути розбита на логічні цілісні частини. Потрібно складати план, пояснювати переходи від однієї складової частини до іншої.
- Необхідно формулювати питання до навчального матеріалу в процесі його осмислення.
- Потрібно вирішувати пізнавальні завдання по ходу складання наочних посібників, а також в умовах створеної вчителем проблемної ситуації.
- Необхідно робити обґрунтовані висновки, співвідносити результати досліджень з познаваемыми явищами, перевіряти їх на достовірність.
Самостійна діяльність учнів може виявлятися у вигляді роботи з навчальними посібниками, у вигляді конспектування, виконання творчих, лабораторних, дослідних та інших робіт.
Удосконалення педагогічної майстерності
Розібравшись з варіантами розвитку здібностей учнів, слід перейти до характеристики педагогічної майстерності. Сьогодні особливо гостро стоїть не стільки проблема розвитку, скільки проблема набуття відповідних знань і навичок.
Для початку слід виділити найбільш важливий принцип: вчитель не повинен припиняти вчитися. Його самовдосконалення не повинно мати меж, робота над собою має тривати весь час.
Як і учні, педагоги повинна приділяти велику частину часу самоосвіті. В ході особистісного розвитку та самоаналізу виробляється переважна кількість навичок, що складають основу педагогічної майстерності. Відповіді на багато питань будуть отримані лише в тому випадку, якщо вчитель сам виявить бажання попрацювати над собою. Для цього, як відомо, потрібен побудник. Основний мотив зрозумілий – це бажання оптимізувати освітній процес, зробити з дітей повноцінних членів суспільства. Є також факультативні критерії – бажання просунутися по посаді, отримати професійне підвищення, підняти рівень заробітної плати, підвищити свій авторитет і т. д.
Для вдосконалення власних навичок необхідно звернути увагу на основні етапи оптимізації педагогічної майстерності.
Перший етап іменується настановним. Він передбачає створення певного настрою на самостійну роботу. Наступний етап іменується повчальним. Педагог знайомиться з методичної і психолого-педагогічною літературою. На третьому етапі відбувається відбір і аналіз педагогічних фактів – реалізуються основні практичні завдання. Передостанній етап називається теоретичним. Накопичені факти підлягають аналізу і узагальненню. Остання фаза іменується контрольно-підсумкової. Тут педагог узагальнює спостереження і оформляє результати.
Програми та методичні матеріали
В процесі розбору основ вчительської діяльності були розглянуті основні концепції та теорії різних авторів і дослідників. Це різні навчальні посібники, науково-популярна література і навіть тести з основ педагогічної майстерності. Більшість завдань включають в себе пошук відповідей на питання про ідеального педагога, про процедуру навчання, процесах розвитку, формування, про педагогічний експеримент, тестування, цілісності педагогічного процесу, типи і структуру урочних систем і т. д.
Серед найбільш відомих і популярних вітчизняних педагогів слід виділити, звичайно ж, Макаренка, Сухомлинського і Ушинського. Це три стовпи науки про методи і способи освітнього процесу.
