Революційні відкриття
XIX століття принесло з собою принципово нові погляди. Частина вчених-біологів поділяла тоді переконання, що жива матерія може відбутися тільки від собі подібного речовини. Інші ж стверджували, що якщо деякі клітини помістити в сприятливі умови, то вони можуть перетворитися на такі речовини, як водень, білок та інші. А їх наявність, як відомо, є неодмінною умовою зародження життя.
Ті представники наукового співтовариства, які дотримувалися точки зору про неможливість виникнення життя з неживого, склали напрям, яке пізніше отримало назву біологізму, а їхні колеги, які допускали таке перетворення, стали зараховувати себе до прихильників абиологизма. До другого з цих течій можна віднести і теорію биопоэза Бернала, якої і присвячена ця стаття.
В кінці XIX століття німецький дослідник Міллер, будучи одним з прихильників абиологизма, задався метою на досвіді довести спроможність даної теорії.
