Термін “пострадянський простір” з’явився в політології слідом за розпадом Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Як правило, він розуміється буквально географічно – це територія, на якій розташовувався колишній Радянський Союз. Хоча багато політики, культурології та економісти вкладають у нього набагато більше.
Спробуємо і ми розібратися. Пострадянський простір – це що?
Географія
Напевно, головний момент у розумінні терміна. Пострадянський простір – це всі колишні союзні республіки, а зараз незалежні держави, що виникли після зникнення СРСР. Назвемо їх все по регіонам: Балтія – Латвія, Литва, Естонія; Європа – Білорусь, Україна, Молдова (Молдова); Закавказзі – Вірменія, Азербайджан, Грузія; Середня Азія – Казахстан, Узбекистан, Киргизія (Киргизстан), Туркменія (Туркменістан), Таджикистан.
Для повноти картини, можливо ускладнюючи її, назвемо невизнані або частково визнані державні утворення, поява яких викликано проблемами на пострадянському просторі (до них повернемося нижче). Отже, Європа – Придністровська Молдавська республіка, Донецька народна республіка, Луганська народна республіка; Закавказзі – Республіка Абхазія Республіка Південна Осетія, Республіка Арцах (Нагірний Карабах). Як синонім, об’єднує їх всі, використовується також словосполучення “країни близького зарубіжжя”.
В географічному розумінні пострадянський простір складають саме вони. Втім, пострадянський простір – це не тільки географія.
Геополітика
Політологи не обмежують “територію” СРСР тільки квадратними кілометрами. Союз був сильною державою, мали величезні сфери впливу, фактично будучи ідеологічним, а дуже часто і економічним хребтом держав, які оголосили про соціалістичному шляху розвитку. Радянський Союз частенько контролював і політичну обстановку цих країн, вдаючись часом до військового втручання. У сферу “широкого” пострадянського простору входили такі країни, як: в Європі – Польща, Східна Німеччина (НДР), Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія; в Азії – В’єтнам, Північна Корея (КНДР); в Латинській Америці – Куба.
Це, втім, не означає, що всі країни соцтабору підпорядковувалися СРСР. Тому в перелік країн зон впливу СРСР не включені начебто соціалістичні Китай, Югославія та Албанія, мали хронічні, аж до військових, конфлікти і розбіжності. Не називаємо ми і численні країни Африки та Азії, періодично змінювали політичний курс, намагаючись отримати корисну для себе “енергію” з геополітичної боротьби гігантів – СРСР і США. Подібно першому президенту Афганістану Мохаммеду Дауду, одного разу який заявив: “Я відчуваю себе щасливим, коли можу закурити мої американські сигарети з допомогою радянських сірників”.
Зникнення СРСР внесло великі зміни в різні сфери життя цих держав, що говорить на користь виправданості існування більшого широкого розуміння терміна “пострадянського простору”. Це не все, що він означає.
Культурологія і соціологія
Переважна більшість населення в країнах ближнього зарубіжжя народилося і виросло в СРСР. Вчився в радянських школах і вузах, володіло державною мовою Радянського Союзу – росіян, жило згідно “кодексу будівника комунізму”, так чи інакше розділяло радянські культурні цінності. Крім того, існування республік мала, швидше, адміністративний характер: пересування населення всередині країни хоч і контролювалося, але не заборонялися, а то і заохочувалися. В результаті етнічна однорідність територій розмивалася, з’являлися змішані шлюби, жителі далеких один від одного регіонів мали родинні зв’язки.
Юридична зникнення Радянського Союзу, зміна системи цінностей і орієнтирів не може миттєво змінити людей і скасувати їх родинні зв’язки. Тому досі навіть конфліктуючі республіки колишнього СРСР, хочуть вони того чи ні, відчувають безперечну спільність. У меншій мірі це стосується соцкраїн далекого зарубіжжя.
Саме вищеописане культурологи, соціологи та історики називають також пострадянським простором. І розташоване воно не на квадратних кілометрів, а в душах і головах людей.
Проблеми пострадянського простору
На жаль, зміни не обходяться без проблем. Деколи жорстких і тяжких. На пострадянському просторі в усіх його вимірах навіть через чверть століття їх з надлишком. Назвемо найбільш складні.
Територіальні суперечки
Що кому? Найактуальніше питання при розлученні дуже гарячий і при поділі країни. І хоча договір про створення Співдружності незалежних держав де-факто гарантував новим державою непорушність кордонів, згідно з їх радянським контурах, ці суперечки виникали, виникають і будуть виникати.
- По-перше, кордони колишніх союзних республік носили здебільшого адміністративний характер і не були узгоджені з інтересами населення, історичними особливостями, та й ніхто в керівництві СРСР не замислювався про те, що країни коли-небудь не стане.
- По-друге, рухливість адміністративних кордонів. Наприклад, той факт, що приєднання Абхазії до радянської Грузії відбувалося всупереч бажанням корінного народу.
- По-третє, Радянський Союз заморозив багато міжнаціональні конфлікти, які “розтанули”, породивши розділ територій за національною та релігійною ознакою. Дані факти дають виправдані і не дуже приводи влаштовувати територіальні суперечки або оголошувати незалежність. Добре, якщо вони вирішуються мирним шляхом. На жаль, варіант затяжного військового конфлікту найбільш поширений.
Даний аспект для країн соціалістичного табору актуальний тільки для Югославії, досі продовжує поділ.
Націоналізм
Нові держави всіляко шукають приводи висунути вперед свою історичну значимість і силу. Все б нічого, але при цьому доходить до обмеження функціонування нерідних для титульного населення мов, навіть якщо в ряді регіонів країни вони більш традиційні у всіх сенсах.
Вводяться обмеження в правах для людей некоренной національності. Не заборонені, а то і підтримуються політичні рухи і громадські організації, що пропагують націоналізм аж до крайніх форм екстремізму, від якого один крок до фашизму. Частина всього цього – русофобія. Так історично склалося, що на імперському просторі і в Радянському Союзі державотворчим народом були росіяни.
Причому в СРСР просувалися принципи інтернаціоналізму і, хоча де-факто визнавалося лідерство росіян, але завжди підкреслювалося: так, бувають відсталі народи, але це тільки в силу історичних обставин, при належному розвитку та уваги люди всіх націй однакові. На жаль, як реакція на подібні дії ідеї націоналізму мають грунт для розвитку і в Росії.
Розгул русофобії спостерігається і в багатьох країнах колишнього соцтабору. Правда, у багатьох він пов’язаний, швидше, з давнім історичним минулим (у випадку з Польщею). Однак націоналізм в каталізі з територіальною суперечкою привів і до моторошної сербсько-хорватської війни.
Розрив економічних зв’язків
Регламентована економіка Радянського Союзу була зруйнована, вже на старті обрушивши і економіки молодих держав і “забезпечивши” низький рівень життя, безробіття, злочинність та інші подібні “радості”.
Країнам з великим економічним потенціалом (Росія і Казахстан) з плином часу вдалося стати на ноги. Викликає повагу курс Білорусії на пострадянському просторі. Вона – одна з дуже небагатьох країн змогла уникнути головних проблем спільності колишніх країн СРСР.
Важко довелося і доводиться соцстранам. У рамках соціалістичного РЕВ (Співдружність економічної взаємодопомоги) їх економіки взаємодіяли з радянської і один з одним. В новій реальності, в рамках Євросоюзу, вони відчули шок і трепет, відчуваючи свою непотрібність. Пошук свого місця у світовій економіці ще триває.
СНД для розв’язання проблем
Саме для вирішення проблем у межах однієї спільності і проведення узгодженої політики на пострадянському просторі було створено Співдружність Незалежних Держав. На добровільній основі входять в нього колишнє республіки СРСР. У віданні органів СНД питання економіки, культури і безпеки. На жаль, не всі держави увійшли до його складу. Деякі з нього вже встигли вийти. Хоча Співдружність – хороший майданчик для взаєморозуміння. Втім, можливі й інші форми. Такі, наприклад, ініціативи Білорусі створення Союзної держави Росії і Білорусі.
Головне те, що нам всім жити якщо не разом, то все одно поруч: хороші сусіди краще поганих.
