Сенс назви повісті Лєскова Зачарований мандрівник

У 1873 році Н.С.Лєсков написав повість «Чорноземний Телемак», але потім з якоїсь причини перейменував її. Твір отримав більш точне і ємне назву – «Зачарований мандрівник». Вже з назви ми розуміємо, що нас чекає опис долі людини неординарної зі складним духовним складом.

Повість являє собою розповідь головного героя Івана Северьяновича Флягина. Автор відтворює манеру мови «чорноземного Телемака», яка вельми своєрідна і колоритна. Та й весь він дуже незвичайний; богатир, схожий на Іллю Муромця, в душі виявляється дуже чистим і безпосереднім, немов дитина. Він справді зачарований мандрівник. Все своє життя блукає по землі, не ропща і не ображаючись на переслідують його нещастя і фатальні збіги обставин.

Відправною точкою мандрів героя є те, що він – кріпак людина. Н.С.Лєсков правдиво показує безправність цього шару населення тодішньої Росії. Флягин – побіжний кріпосної сповна випив чашу бід і страждань. Але він не озлобился і через всі випробування проніс поблажливе, добродушне ставлення до людей

Природа наділила Івана вродженим почуттям краси. Він бачить її у всьому: в природі, в жінок, на конях. Він зачаровується, забуває про себе, коли бачить чудесну кінь – Дидону, також веде він себе, коли зустрічає красиву циганку – Грушу. В такі моменти він немов потрапляє під чаклунські чари і не володіє своїми думками, почуттями, емоціями. Втім, можна сказати, що Іван зачаровується взагалі все, що зустрічається на його шляху.

В процесі подорожей герой поступово дорослішає і його душа теж змінюється, він розуміє і досліджує ці зміни. Зустрічаючись по дорозі з новими людьми, він заглядає в таємні закутки їхніх душ, аналізує та їх стан. Так він і йде по життю, від події до події, від однієї людини до іншого людині.

Дивіться також:  Образ і характеристика Олександра Павловича в повісті Лєскова Лівша

Багато здійснює Іван Север’янович неусвідомлених суперечливих вчинків. Це вбивство ченця, порятунок графа, допомога у самогубстві Груші. Він і сам про себе говорить, що «…я багато чого навіть не своєю волею робив…». Знову ми стикаємося з якимось чаклунством і чарівністю. Але герой зустрічає зміни у своїй долі смиренно, тому що вважає, що так має бути, так визначено.

Не випадково останнім притулком стає монастир, адже ще до народження мати пообіцяла його Богу. Та й вся повість побудована, як житіє святих: дитинство героя, життєпис, спокуси і боротьба з ними. І хочеться вірити, що душа зачарованого мандрівника знайде спокій в набутті єдності з Богом.

Варіант 2

Саме Н.С.Лєсков ввів у літературу образ героя-праведника, справжнього російського богатиря, який володіє складною і суперечливою долею. Головним героєм є Іван Флягин. Автор відразу описує його завзятий і нестримний характер, він насправді закоханий у життя і все, що відбувається навколо нього. Кожен момент в його житті стає яскравим і незабутнім, а головний герой стає справжнім відображенням тим, що відбувається в його житті.

Саме тому Флягин сотні раз потрапляє в ситуації близькі до смерті, але жодного разу не вмирає, а коли приходить справжня смерть, то він стає божим послушником – чернецом.

Його життя – це низка не тільки випробування, але й постійних мандрівок, він не може знайти заспокоєння, постійно змінює місце проживання, але при цьому і його душа не може знайти спокою, вона знаходиться в постійному пошуку чогось, не може всидіти на місці і зупиниться.

Але його постійні поневіряння можна пояснити і зовнішніми обставинами, викликаними реалістичними причинами, які він не може змінити самостійно. Його довгий подорож з циганом, обумовлено тим, що повертатися в графський будинок він не хоче, тому що там його в покарання чекає досить важкий і частково монотонна праця.

Дивіться також:  Образ Івана Івановича в оповіданні Старий геній Лєскова твір

У Рынь-піски він біжить, щоб сховатися від переслідуючих його правоохоронних органів, які мають намір стягнути з нього за вбивство богатиря, з подібної причини він знаходить притулок в монастирі, бо подітися було нікуди.

Незважаючи на те, що відбувається, він зачарований буквально кожним моментом власного життя. В цьому і полягає суперечливість російської натури, не знати, що буде відбуватися далі, сподіватися на звичайне авось, але при цьому радіти кожному моменту, чи то чергове подорож або звичайний захід сонечка.

Саме тому, Лєсков і дає творові така промовиста назва «Зачарований мандрівник». Він змушений блукати по світу, щоб відшукати хоч якусь істину, а найголовніше для заспокоєння власної душі. Кожен раз захоплюючись черговий річчю, головний герой намагається знайти відповідь на своє питання, але суперечливі почуття беруть над ним верх, і він просто насолоджується тим, що відбувається.