Що таке чолобитна? Це слово є застарілим, оскільки сьогодні вже не прийнято «бити чолом», тобто кланятися кому-небудь до самої підлоги, торкаючись його чолом (чолом). А адже саме від цього словосполучення походить слово «чолобитна». Вона являє собою прохання, що подається на ім’я царя в письмовому вигляді. Детальніше про те, що таке чолобитна, розповімо в нашому огляді.
Письмове прохання
Так що таке чолобитна? У Росії майже до кінця XVIII століття чолобитною називалася письмове прохання, складена колективно або індивідуально, при поданні якої «били чолом». Судячи з усього, вона є прообразом сучасних скарг і позовних заяв. Всі, хто приносив чолобитні, написані на царське ім’я, збиралися біля Грановитой палати, у Червоного ганку. Передавалися вони через думных дьяков.
Такий документ, як чолобитна, з’являється в діловій писемності Москви на початку XVII століття. Вона замінила собою термін «жалобница», який застосовувався до цього і мав більш вузьке значення – «акт, що містить скаргу».
Діловий характер
Місце чолобитною перебувало між тими актами, що носили офіційно-діловий характер, і тими, що були приватно-діловими. Офіційний аспект цього документа обумовлений законами того часу, за яким будь-яке звернення в органи управління направлялось на ім’я самодержця – царя. Такі чолобитні становили в земських хатах, в яких було зосереджено управління посадской громадою.
У той же час чолобитні царю носили також і відтінок приватних актів, так як в більшості своїй у них виражалися інтереси конкретної особи, що стосуються відносин між окремо взятими членами суспільства. У відповідності з цими двома аспектами чолобитні ділилися на дві групи.
До першої належать:
- Позовні.
- Винні.
- Изветные.
- Ставочные.
- Винні.
- Світові.
- Отсрочные.
До другої належать:
- Також позовні.
- Прохання про проведення судового засідання.
- Про пересуде.
- Про перенесення розгляду справи до іншого органу.
- Про прийом на службу.
- Про надання пільг і відкупів.
- Про дозвіл провести обмін маєтками.
Чітка структура
Розбираючись в питанні про те, що таке чолобитна, потрібно зазначити, що вона відрізнялася від безлічі інших документів, так як мала чітко закріплену форму. По всій країні вона була однаковою і довгий час не мала майже ніяких змін.
Виглядала вона наступним чином:
- Як, правило, чолобитна починалася зверненням до государя з обов’язковою присутністю в ньому фрази «чолом б’ю» (поклін).
- Після цього надавалась інформація про просителе.
- За нею слідували дані про зброю, що була інцидент.
- Далі йшла прохання про вирішення питання із вживанням таких формул, як, наприклад, «прийняти і записати» або ж «рішення вчинити».
- На закінчення ставилася особиста підпис і обов’язковий напис «доклав руку».
На зворотному боці чолобитної грамоти дяком проставлялася дата її подання, а також відмітка «доповісти». Ще там же коротко записувалося наказ по даній чолобитною, що йшло від самого царя, чи від голови наказу.
Челобитный наказ
Саме через представників цього органу можна було подати чолобитну цареві. Його виникнення відносять до часу правління Івана IV. Спочатку в ньому значився один окольничий і два дяки. Цей наказ розподіляв ті чолобитні, що передавалися цареві під час проведення свят та перебування в походах. А також його службовці оголошували рішення щодо них, якщо вони приймалися царем одноосібно або з боярами.
За свідченням історика Степана Веселовського, в творах, що стосуються історії Московської держави, як правило, знаходяться згадки виключно про одну із сторін діяльності дяків і дворян, приписаних до Челобитному наказом. В них він прирівнювався до установи, що представляв собою власну канцелярію царя. Вона займалася тим, що приймала, вивчала і давала подальший хід челобитным грамотам, які подавалися царю при його виході з палацу.
Насправді, цар не брав в руки папір, це робив дяк Челобитного наказу, який обов’язково супроводжував царя під час його виходів. Отримавши чолобитну, дяк на звороті писав вказівка царя, що не стосувалося безпосередньо суті справи.
Це вказівка адресувалося іншим наказом, профіль якого відповідав викладеної в документі прохання. Його змістом було царський наказ про задоволення сподівань прохача. А на випадок неможливості такого задоволення приписувалося доповісти про це государю в особливому порядку. Таким чином, головним призначенням Челобитного наказу було спонукання всіх інших наказів, причетних до галузі розглянутих справ, розбирати їх і задовольняти прохання, звернені особисто до царя, якщо це можливо.
