Відомості від Геродота і Діодора
Давньогрецький історик Геродот та його праця «Історія» – це один з основних джерел для вивчення мови. Згідно з його даними, в північному Причорномор’ї було кілька скіфських груп: панівні царські скіфи; племена, що не підкоряються царським і говорять на особливому діалекті; кочівники; землероби; орачі та еллінські громади. Останні користувалися сумішшю мов: еллінського і скіфського. Мабуть, вже в ті часи це царство було дуже різнорідним.
Його центром було поселення в Запорізькій області України (Кам’янське городище), на території якого в середині XX століття було знайдено велику кількість курганів і залишків селищ. За інформацією Діодора і Геродота, земля скіфського царства простягалася до гір Кавказу. Пізніше це було підтверджено археологічними знахідками в Передній Азії. Геродот вважав дані місця батьківщиною скіфів.
Царський плем’я скіфів, за повідомленнями античного історика, мало самостійний, самобутній мову. Інші племена говорили на «поганому» скіфській мові. А інші мали свій особливий діалект, який в ході переговорів вимагав присутності товмачів.
В культурі греків у епоху Великого переселення народів увійшло в традицію називати скіфами всі спільноти, які жили в північному Причорномор’ї, що стало в наш час предметом наукових суперечок про самобутність мови. У наступні століття тут існували поселення, жителі яких належали до різних мовних груп: слов’янської, германської, угро-фінської і іранської.
